У Німеччині один з директорів середньої школи на початку кожного навчального року відправляє такого листа: "Я — один з тих, хто вижив у концтаборі. Мої очі бачили те, що жодна людина не повинна бачити. Гарно освічені та навчені інженери побудували газові камери, які отруювали дітей. Гарно підготовлені лікарі, медсестри, що добре розбирались у препаратах, уколами умертвляли немовлят.
Вони всі закінчили середню школу і перетворились на людей, що вічно горітимуть у пеклі. Тому я сумніваюсь, що навчання наукам обов’язкове та корисне. Моє прохання до вас –докладіть усіх зусиль стати людьми. Докладіть усіх зусиль протистояти виробництву освічених монстрів та психопатів. Дуже важливо, щоб і ваші діти також брали участь у цьому процесі".
Цінності гуманної педагогіки стають найбільш актуальними в перехідні періоди історичного розвитку суспільства. Перехідний період в житті людства – це не просто перехід від однієї суспільної формації до іншої, це перехід, перш за все, в способі мислення, в способі взаємодії членів суспільства один з одним. Відбувається зміна світогляду людини. А зміна світогляду – це суб’єктивний процес, це процес, який вимагає від кожного з нас відповіді на питання: «Якою людиною я є?», «В чому сенс мого життя?», «Як мені жити з самим собою та з іншими людьми?» Тобто, це питання, пов’язані з самопізнанням і самопреображенням. Якісні конструктивні зміни в особистості найефективніше відбуваються не під тиском, насиллям, а в просторі любові. Діти приходять в цей світ, щоб їх любили, бо саме в просторі любові вони можуть розкрити і реалізувати свої здібності і таланти. 16 травня 2018р. на студіях гуманної педагогіки вчителі спеціалізованої школи №322 м. Києва ділилися своїм досвідом гуманної педагогіки.
Тетяна Шаповалова, вчитель вищої категорії, «вчитель-методист» та Зінаїда Хоменко, кандидат психологічних наук, науковий консультант школи гуманної педагогіки, Учитель Гуманної Педагогіки
Лідія Пікуля, вчитель вищої категорії, «вчитель-методист»
Наталія Бобко, вчитель вищої категорії ,«старший вчитель»