Всеукраїнська культурно-освітня Асоціація гуманної педагогіки

Батьківські вимоги до себе, батьківська повага до своєї сім’ї,

батьківський контроль над кожним своїм кроком –

ось перший і головний метод виховання

(А.С. Макаренко)

 

 

 

Мета: сформувати уявлення про батьківство та його основні умови; познайомити з різновидами фальшивого та справжнього авторитету за А.С. Макаренком; сприяти усвідомленню учасниками важливості відповідального ставлення до батьківства. Розвивати комунікативні здібності, вміння аналізувати, передбачати можливі наслідки. Виховувати любов до дитини.

Обладнання: аркуші А-4, маркери, електронна презентація

Література:

1. Баранова Н.П. Тренінги для вчителів з педагогічної майстерності. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 159 с.
2. Макаренко А.С. Книга для батьків. – К.: Рад. шк., 1972. – 336 с.

Хід заняття

1. 1. Вступне слово (3 хв)

Сім'я, родина - найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. У світі немає почуття сильнішого, ніж батьківська любов. Але батьки повинні усвідомлювати, що вони виконують важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. Безпосередньо, сім'я - це справжній університет людських відносин, в якому людина росте, розвивається і вдосконалюється. Необхідно додати, що виховання дитини - це важка праця, успіх якої зумовлюється безліччю чинників найрізноманітнішого походження. Те, як ми ставимось до дитини впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, отримати задоволення, радість від взаємного спілкування.

Сім’я формує всі потреби, які можуть бути в людини, а батьки є тим соціальним середовищем розвитку, що задовольняють їх. Зокрема у дитини є потреба у безпеці та захисті, в любові та підтримці. Головною потребою малюка є потреба у безпеці. Лише тоді коли, він почувається надійно захищеним, він може пізнавати світ, може розвиватися, на відміну від ситуації небезпеки, де малюк постійно живе у страху. Серед важливих потреб дитини є безумовно потреба в любові, теплих почуттях, емоційному контакті. Батьківська любов гарантує дитині почуття безпеки, підтримує сприятливий емоційний стан, вчить любові, моральної поведінки і взагалі є джерелом життєвого досвіду, яке в подальшому може бути використане ними при вихованні власних дітей. Досить часто у дітей через відсутність любові до них з боку батьків може сформуватися емоційна недорозвиненість, почуття внутрішньої ворожнечі, зумовлює зростання незрілої особистості.

А.С. Макаренко у своєму творі «Книга для батьків» звертає увагу на відповідальності батьків за виховання своєї дитини, на ті проблеми, які виникають у сім’ях. І хоча «Книга для батьків» була опублікована в 1937 році, але питання, які висвітлює видатний педагог залишаються актуальними і в наш час.

А.С. Макаренко писав: «Наші діти квітнуть на стовбурі нашого життя, це не букет, це чудовий яблуневий сад. І цей сад – наш… Важко, звичайно, не милуватися таким садом, важко не тішитися ним, а ще важче не працювати в такому саду. Будь ласка займіться цим ділом: обкопуйте, поливайте, знімайте гусінь, обрізайте сухі гілочки…» [2, 11]

 

2. Асоціативний ланцюжок до поняття «батьківство» (5 хв)

БАТЬКІВСТВО

Батьківство – це процес забезпечення батьками (рідними чи прийомними) необхідних умов для повноцінного розвитку, виховання та навчання.

 

3. Вправа «Які умови забезпечують щасливе батьківство» (10-15 хв)

Учасники об’єднуються у групи і отримують аркуш паперу формату А – 4 зі схемою

Фізичні	Психологічні
Економічні	Соціальні

На ньому необхідно протягом 5 хвилин визначити фізичні, соціальні, психологічні та економічні умови, що сприятимуть щасливому батьківству. Один із учасників пропонує результати групової роботи.

Висновок: для забезпечення щасливого батьківства дитина має бути бажаною, батьки повинні проявляти свою любов. Вони мають нести відповідальність за народження й подальший розвиток свого чада.

4. Вправа «Батьківський авторитет» (25-30 хв)

Одним із компонентів, які забезпечують успішне батьківство є батьківський авторитет. А.С. Макаренко розглядає «смисл батьківського авторитету в тому, що він не потребує ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, яка видна, так би мовити, простим дитячим оком.

Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто доводиться чути запитання: що робити з дитиною, коли вона не слухається? Ось це саме «не слухається» і є ознакою того, що батьки в її очах не мають авторитету.

Дехто із батьків вважає, що авторитет дається з природи, що це – особливий талант. Якщо таланту нема, то нічого і зробити не можна, залишається тільки позаздрити тому, в кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований в кожній сім’ї, і це навіть не дуже важка справа.

На жаль, трапляються батьки, які організовують такий авторитет на фальшивих основах. Вони прагнуть, щоб діти їх слухалися, це їхня мета. А насправді – це помилка. Авторитет і слухняність не можуть бути метою виховання. Мета повинна бути тільки одна: правильне виховання. Тільки цієї однієї мети й треба прагнути. Дитяча слухняність може бути одним із шляхів до цієї мети. Саме ті батьки, які про справжню мету виховання не думають, добиваються слухняності ради самої слухняності. Якщо діти слухняні, батькам живеться спокійно. От оцей самий спокій і є їх справжньою метою, але ні спокій, ні слухняність не зберігаються довго. Авторитет, побудований на фальшивих основах, допомагає тільки дуже короткий час, скоро все руйнується, не залишається ні авторитету, ні слухняності»[2, 268].

А.С.  Макаренко виділяє види фальшивого авторитету. Кожна група отримує характеристику фальшивого авторитету. Ваше завдання:

- ознайомитися з даним видом фальшивого авторитету:

- визначити, як себе почуває дитина, до якої батьки ставляться таким чином;

- як може вплинути таке ставлення батьків до дитини на її особистісний розвиток.

(На виконання завдання кожній групі дається 5 хв.)

1) Авторитет придушення – найчастіше такий авторитет має батько. Батько завжди сердитий, за кожну дрібницю вибухає громом, при кожній слушній чи неслушній нагоді хапається за палицю або ремінь, на кожне запитання відповідає грубістю, за кожну провину дитину карають.

Наслідки: батьківський терор тримає в страху всю сім’ю. Він завдає шкоди не тільки тому, що залякує дітей, але й тому, що робить матір служницею, нульовою істотою. Такий авторитет нічого не виховує, він тільки привчає дітей якнайдальше триматися від страшного татуся, він породжує дитячу брехню та людське боягузтво, і водночас він виховує в дитині жорстокість. Із затурканих і безвольних дітей виходять потім або нікчемні люди, або самодури, які все своє життя мстять за придушене дитинство.

2) Авторитет віддалі – батьки та матері серйозно переконані, щоб діти слухалися, треба менше з ними розмовляти, якнайдальше триматися, зрідка тільки виступати у вигляді начальства. Батько окремо від дітей обідає, має свій кабінет, з якого він появляється коли-не-коли. У випадку використання такого авторитету матір’ю спостерігаємо свої інтереси, своє життя, свої думки; діти перебувають у віданні бабусі чи домашньої робітниці.

3) Авторитет чванства – особливий вид авторитету віддалі. Батьки вважають себе найбільш заслуженими, найважливішими діячами, показують цю особливість на кожному кроці, а також і своїм дітям. Дома вони навіть більше бундючаться та надуваються, ніж на роботі, вони тільки й роблять, що говорять про свої достоїнства, вони звисока ставляться до інших людей.

Наслідки: за прикладом батьків починають чванитись і діти. Перед друзями вони теж виступають не інакше, як з хвастовитим словом, на кожному кроці повторюючи: мій тато – начальник, мій тато – командир.

4) Авторитет доброти – дитяча слухняність організовується не поцілунками та лагідними словами, а поступливістю, добротою батьків. Тато і мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони все дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони люблять сімейний мир, вони ладні чим завгодно пожертвувати, аби тільки все було гаразд.

Наслідки: діти починають просто командувати батьками, батьківське непротивлення відкриває найширший простір для дитячих бажань, примх, вимог.

5) Авторитет підкупу – слухняність купується подарунками та обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і кажуть: будеш слухатись, куплю тобі коника, будеш слухатись, підемо в цирк.

У сім’ї можливе певне заохочення. Але ні в якому разі не можна дітей преміювати за слухняність, за добре ставлення до батьків. Можна преміювати за добре навчання, за виконання справді якоїсь важкої роботи (не можна наперед оголошувати премію).

6) Авторитет педантизму – батьки переконані що діти повинні кожне батьківське слово вислуховувати з трепетом, що їхнє слово – це святиня. Свої розпорядження вони дають холодним тоном, і раз воно дане, то негайно стає законом. Такі батьки найбільше бояться, щоб діти не подумали, що тато помилився, що тато – людина нетверда. Якщо тато сказав: «Завтра буде дощ, гуляти не можна», то хоч би завтра була і добра погода, однаково вважається, що гуляти не можна. На кожний день вистачає для таких батьків справи, в кожному русі дитини вони вбачають порушення порядку та законності і пристають до неї з новими розпорядженнями. Життя дитини, її інтереси, її ріст проходять повз батьків. Вони нічого не бачать, крім свого бюрократичного начальствування в сім’ї.

7) Авторитет резонерства – батьки просто «заїдають » дитину нескінченними повчаннями та повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може, навіть і в жартівливому тоні, батьки саджають дитину проти себе і починають нудну і надокучливу промову. Такі батьки вважають, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій сім’ї завжди мало радості і усмішки. Батьки хочуть бути в очах дитини непогрішними. Але вони забувають, що діти – це не дорослі, що у дітей своє життя і що треба це життя поважати. Дитина живе емоційніше, палкіше, ніж дорослий, вона менше всього вміє розмірковувати.

8) Авторитет дружби – батько і син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сім’ї, а діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягає крайніх меж, виховання припиняється або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків, називати Петьком або Марусею, сміються з них, грубо обривають, повчають на кожному кроці, ні про яку слухняність не може бути й мови. Але немає і дружби, бо ніяка дружба не можлива без взаємної пошани.

9) Авторитет любові – у багатьох батьків існує переконання: щоб діти слухалися, треба, щоб вони любили батьків, а щоб заслужити цю любов, слід на кожному кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні поцілунки, пестощі, признання сиплються на дітей у надмірній кількості. Якщо дитина не слухається, її негайно питають: «Значить, ти тата не любиш?»

Звичайно, існує і справжній батьківський авторитет, корінням якого, на думку А.С. Макаренка, є якнайкраще виконання батьківської справи. Батьки повинні знати, чим живе, цікавиться, що любить, чого не любить, чого хоче й чого не хоче ваша дитина. Батьки повинні знати, з ким вона дружить, з ким грається і в що грається, що читає, як сприймає прочитане. Коли дитина навчається в школі, батьки повинні знати, як вона поводиться в класі, як ставиться до школи й до вчителів, які в неї труднощі.

Все це треба знати, але це зовсім не означає, що дорослі мають набридати своїм дітям постійним і надокучливим розпитуванням, дешевим і настирливим шпигунством. Батьки повинні з самого початку створити такі умови, щоб дитина хотіла розповідати про себе. Тож серед справжніх видів авторитету А.С. Макаренко виділяє:

1. Авторитет обізнаності – передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціального розвитку дитини, її повсякденними успіхами й труднощами.
2. Авторитет вимогливості – передбачає достатній і об’єктивний контроль з боку матері та батька за ретельним виконанням донькою чи сином своїх обв’язків, а також доручень у різних сферах діяльності.
3. Авторитет допомоги – в житті кожної дитини буває багато випадків, коли вона не знає, як треба зробити, коли вона потребує поради і допомоги. Батьківська допомога не повинна бути набридливою, надокучливою, втомливою. В деяких випадках абсолютно необхідно дати змогу дитині самій вибратися з труднощів, треба, щоб вона звикала перемагати перешкоди і розв’язувати складніші питання. (Фільм «Мудрість метелика» (3хв 10 с.)).

Але завжди потрібно бачити, як дитина виконує завдання, не можна допускати, щоб вона заплуталась і дійшла до відчаю. Іноді навіть треба, щоб дитина бачила вашу настороженість, увагу і довір’я до її сил.

5. Батьківська любов (6 хв)

Довіра і страх, упевненість і боязливість, спокій і тривога, щирість і теплота у стосунках – усіх цих рис особистість набуває у сім’ї. Для повноцінного розвитку особистості дитина має отримувати любов. Коли дитина упевнена в любові оточення, вона стає більш слухняною, допитливою. З цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими він стикається. Ця впевненість для нього – як бензобак для автомобіля. Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце

Батьківська любов - це вміння приймати дитину такою, якою вона є, любити її просто тому, що вона є, а не тому, що поводиться добре, відмінно навчається, слухняна. При цьому важливо поважати дитину, її думку і почуття та постійно демонструвати цю повагу. А для цього варто прагнути зрозуміти дитину, намагатися уявити себе на її місці, зацікавитись її життям. Лише тоді дитина почуватиме себе потрібною, буде довіряти батькам, дружити з ними.

Людина - плід любові, вона народжується для любові. Від любові зростає, дорослішає, стає зрілою. Вона вчиться вирішувати свої проблеми самостійно. Любов допомагає їй жити. Саме любов - це те, чого не вистачає сучасним дітям. А батьки часто через свою заклопотаність не встигають подарувати її своєму малюкові. У пам’яті виринає реклама, яка демонструвалася на одному із каналів нашого телебачення: дівчинка підходить за порадою до тата, а він відмовляє через свою заклопотаність, теж саме відбувається і при запитанні до мами - у неї немає часу. Розгублене дівча звертається із запитанням до дорослих: «Так навіщо я вам потрібна?» Навіщо ж потрібні діти батькам, коли у них зажди бракує на них часу? Малюкові хочеться, щоб увечері мама вислухала його проблеми, тато посидів з ним поруч, погладив по голові. Замість цього він бачить втомленого батька, у якого немає часу для своєї дитини, і зайняту маму, яка готує вечерю. Дитині не вистачає уваги, тоді вона, намагаючись привернути до себе увагу дорослих, починає хуліганити. Їй вдається заволодіти хвилиною-другою у батьків – вона отримує ляпас, замовкає. Через деякий час батьки поспішають до малюка, щоб загладити свою провину - вони пропонують купити нову іграшку. Замість того, щоб дати свою любов, вони намагаються купити любов своєї дитини.

Подумайте! Якщо дитина в дитинстві не насититься любов'ю і ніжністю, то в неї не буде сил, щоб подолати ті труднощі, з якими вона зіткнеться, ставши дорослою. Вона сама не зможе любити оточуючих.

Батьківська любов є складною, суперечливою, мінливою. Немає абсолютної норми, певного ідеалу люблячих батьків. Досить часто батьки можуть робити помилки, сумніватися в своїх почуттях до дитини, не лише піклуватися, а й карати її. Любов батьків до дитини може мати небезпечні і безглузді прояви: потурання, гіперопіка. У школі мама робить за сина уроки, готує доповіді, а дочку відганяє від плити. Ви поспішаєте задовольнити найменший каприз свого маленького генія. Як наслідок, виростає син, який не знає, чим себе зайняти, куди піти вчитися. Підростає дочка, яка мріє вийти заміж за мільйонера. Тоді й готувати не доведеться! Вони вже не чують своїх батьків. Навіщо? Батьки намагалися виховати нездорову впевненість у своїх силах, гординю у своїх дітей.

А.С. Макаренко в «Книзі для батьків» описує Віру Гнатівну та її родину, для якої вона всім жертвувала. Повертаючись з роботи додому втомленою, вона прибирала на столі брудний посуд після сина-школяра і доньки-студентки, готувала їсти і займалася іншої хатньою роботою, відмовляла собі у всьому, нічого не купувала з одягу, бо ж донечці потрібно було купити черевички, які б в пасували до нової сукні.

«Чи можна більше любити своїх дітей, ніж любила вона? Але навіть цієї великої своєї любові вона ніколи не виявляла. Вона соромилася приголубити Павлушу, поцілувати Тамару. Своєї любові вона не могла собі уявити інакше, як нескінченну і безрадісну жертву, мовчазну і похмуру. І виявляється, в такій любові нема радості. Може, тільки для неї? Ні, цілком очевидно, нема радості й для дітей. Правильно, все правильно: злість, пожадливість, егоїзм, пустота душевна.

Це все від любові? Від її великої материнської любові?

Від великої материнської любові.

Від сліпої материнської любові» [2, 222].

Якщо батьки хочуть бачити своїх дітей щасливими, то потрібно робити все разом з ними, а не замість них.

Сім батьківських заповідей (за Янушем Корчаком) (1)

1. Не вважайте дитину своєю власністю – вона Божа.
2. Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху.
3. Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, - допоможіть їй стати собою.
4. Запам’ятайте: найголовніший ваш обов’язок – розуміти й втішати. Ви – не суддя, не приклад для наслідування, а людина, на грудях якої можна виплакатись і у п’ять, і в п’ятдесят років.
5. Не переймайтеся, якщо не можете чогось зробити для сина чи доньки. Найгірше, якщо можете, а не робите.
6. Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.
7. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.

Дитина – це прекрасне створіння. Це безмежна вірність, любов, чистота. Якби діти ніколи не ставали дорослими, якби вони назавжди залишались дітьми і жили у світі, який їм здається кращим, якби вони ніколи не стикались із брехливим егоїстичним світом дорослих, то світ став би чистішим, кращим.

Легенда про Нарциса (2 хв)

Мавки на березі струмочка оплакували смерть Нарциса, якого покарав Зевс за те, що він милувався лише собою і не помічав нікого навкруги. І помітили мавки, що струмок також у зажурі. «Що трапилося з тобою? – спитали мавки у струмочка, - Хто тебе образив, чи, можливо, ти у тузі?» Струмок відповів: «Я сумую за Нарцисом… Як сумно, що він більше не прийде до мене». «О-о-о! Ти такий щасливий! Ми бачили цього чарівного юнака лише мимохідь, коли він прямував до тебе. Ми милувалися його волоссям, граціозною ходою, але лише секунди. Ми любили його, бо він схожий на нас… Але розглядати його світлий образ годинами – це таке щастя, яке не випало на нашу долю. Ти найщасливіший у світі! Нарцис годинами милувався собою у твоїх водах. Ти міг досхочу насолодитися від споглядання його надзвичайної краси», - шепотіли в захопленні лісові мавки. «Хіба він був красивий?» - спитав здивовано струмок. «Він – надзвичайний красень. Красивішого за нього ніколи не було, немає і не буде… Невже ти цього не помітив?» - розгублено вимовили лісові мавки. «Ні, - відповів струмок. – Я не помітив його краси, бо кожного разу, коли він дивився у мої води, я був зачарований побаченим своїм відображенням в його очах… Кожного разу в його очах я бачив свою красу… себе!» [1, 121].

Тож побажаємо собі й кожному, щоб в очах дітей ми бачили свою красу, а вони в наших очах – любов.

Московець Л.П.

викладач психолого-педагогічних дисциплін

Кременчуцького педучилища ім. А.С. Макаренка,

член Полтавського обласного центру

Всеукраїнського громадського об’єднання

«Всеукраїнська культурно-освітня

асоціація Гуманної Педагогіки»