Українська (UKR)Російська (RUS)

Біла Ірина Олексіївна. Постаті гуманної педагогіки.

Форма проведення: інтерактивний урок

Лейтмотив: Любов виховується любов'ю, Доброта виховується добротою, Чесність виховується чесністю, Духовність виховується духовністю, Моральність виховується моральністю...

Головна ідея: вихователь, спрямовуючи кроки дитини, тримає в руках його долю. Вірним помічником вчителя є Світло педагогів – гуманістів.

 І. Вступ

 Доброго дня, дорогі друзі!

Доброго дня, колеги, доброго дня ті, хто свідомо хоче стати на нелегкий, але такий цікавий і благородний Вчительський шлях.

Сьогодні я запрошую Вас на відкритий урок педагогіки. Другокурсники, мабуть, здивуються: у нас за розкладом педагогіка в інший день, а першокурсники взагалі не зрозуміють, чому запросили їх. Ні, сьогодні у нас відкритий урок педагогіки, відкритий для наших вчительських душ і сердець, відкритий, тому що ми можемо відкрито висловлювати свої думки і переживання.

Тож я запрошую Вас до співпраці.

ІІ. Мотивація

Притча про свічку.

Настав вечір. Людина взяла маленьку свічку і почала підніматися з нею крученими сходами.

-  Куди ми йдемо? – запитала свічка.

-  Ми піднімаємося на вежу, щоб освітити кораблям шлях у гавань, - відповіла людина.

-  Але жоден корабель в гавані не зможе побачити моє світло, - заперечила свічка.

-  Хоча твій вогник і невеликий, все одно продовжуй горіти так яскраво, як тільки зможеш, інше залиш за мною, - сказала людина.

Так, спілкуючись вони досягли вершини східців та підійшли до великої лампи. Людина запалила лампу за допомогою маленької свічки, і скоро великі відполіровані дзеркала за лампою відобразили промені від маленької свічки, і світло її розповсюдилося на тисячі кілометрів навкруги та вглиб моря, освітлюючи шлях кораблям та мандрівникам.

Як маленька свічка чи, навіть сірник, можуть розпалити величезне вогнище та вказати на шлях сотням людей, так і маленьке полум’я твого душевного тепла та гарного прикладу зможуть в принципі змінити життя, світогляд людей, навіть якщо ти сам цього не усвідомив. Просто будь світлом!

Проведемо сьогодні урок, який допоможе вчительським серцям, як відполірованим дзеркалам, відобразити промені від маленьких свічок, ім’я яких – педагоги-гуманісти.

З чого починається Педагогіка?

Педагогіка починається з Я.А. Коменського, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського. Педагогіка розпочинається з першого вчителя, який взяв тебе, маленького школяра, і повів у незвіданий шлях пізнання життя.

Подивіться на ці щасливі, бентежні дитячі обличчя.

Що ви можете про них сказати?

Сучасні діти. Діти-індиго. Діти світла. Діти з космічною свідомістю.

Це по кожного з вас. Це не про мене. Я – покоління ХХ століття.

Який учитель потрібен таким учням? Дітям світла потрібні вчителі Світла.

Педагогіка – це сфера Духу, Мудрості, Досвіду, Мистецтва, Науки. Гуманна педагогіка – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла. Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов’язок учителя дати дитині радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити себе у своїх вихованцях, дати їм крила для польоту у життя. Учитель – носій Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі, доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, ввійти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими. Сутність гуманної Педагогіки – турбота про долю кожної людини, про долю людства. Ми, учителі, відповідаємо за дітей перед совістю і суспільством.

ІІІ. Розгляд основного питання

  1. Ім’я Шалви Олександровича Амонашвілі добре відоме вчителям, викладачам, освітянам ще з радянських часів, коли про нього заговорили як про педагога-новатора, який пропагує гуманно-особистісний підхід до дитини. Сьогодні важко перелічити всі його посади та звання: доктор психологічних наук (1973 р.); професор (1980 р.); член-кореспондент АПН (1985 р.), почесний член РАО (1993 р.), дійсний член РАО (2001 р.); керівник Міжнородної асоціації Гуманної Педагогіки й лабораторії Гуманної Педагогіки при МГПУ; науковий керівник експериментальних шкіл у Москві, Петербурзі, Тюмені, Нижньовартовську, Сургуті, Хмельницькому, Артемівську та в багатьох інших містах СНД; автор десятка популярних книжок таких як: "Здрастуйте, діти", "Як живете, діти?", "Єдність мети", "Індивідуально-гуманна основа педагогічного процесу", "Школа життя", "Творення людини" «Як любити дітей» та багатьох інших Всупереч існуючій педагогіці, практиці, педагог звертається до педагогіки серця, розмірковує про добро і зло, біль і радість, совість і безсердечність і т.д.

У школі має бути вчитель, в якого можна черпати знання, як воду з криниці, який уміє дослідити душу дитини і серцем дійти висновку:  добро має панувати у школі і ніякої байдужості.

Легенда

Покликав Бог ангелів, які повернулись на Небеса після служіння на Землі учителями. «Покажіть, з чим ви повернулись?», - запитав Бог. Поклав перший ангел до ніг Господа ордена, медалі, грамоти, премії, дипломи і сказав: «Я прославився». Подивився Бог на докази слави, що у нього біля ніг, і спопелив їх. І сказав йому: «Ти прославився на весь світ, але не в душі хлопчика, який попав у біду і потребував твоєї термінової допомоги. Ти ж, перебуваючи в гонитві за нагородами, не поспішив стати для нього притулком, і він загинув. Йди і пожинай сам біду покинутого учителем учня». І Він зробив його учнем, який потрапив у біду, і дав йому вчителя, засліпленого нагородами і почестями.

Поклав другий ангел до ніг Господа груду програм, підручників, методичних посібників, довгий список наукових праць і сказав: «Від простого вчителя виріс я до професора». Подивився Бог на всю цю науку біля Своїх ніг і спопелив її. І сказав йому: «Не для самості і затуманення Істини Я послав тебе бути учителем, а задля турботи про талановиту дівчинку, доля котрої пішла у пісок твоєї науки. Іди і пожинай страждання загубленого таланту». І наділив Він його талантом і зробив учнем учителя, захопленого творінням бездітної педагогіки. Третій ангел перелічив на пальцях імена своїх колишніх учнів, які стали у суспільстві відомими людьми: вченими, поетами, художниками, міністрами, бізнесменами, спортсменами, і поклав Йому до ніг гордість за них. Подивився Бог на його гордість біля ніг Своїх і спопелив її. І сказав йому: «Не задля гордості посилав я тебе учителем. Чому ти не гордишся хлопчиком, якого ти вигнав зі школи і збільшив армію безпритульних і бродяг. Іди і пожинай трагедію безпритульної дитини». І зробив Він його підлітком, щойно вигнаним зі школи. І ось четвертий ангел з`явився перед Богом, кинувся до Його ніг і благав: «Господи, не чекай від мене дарів, бо я спустошений. Доля закинула мене в Богом забуту школу, і я віддав своїм учням усе Світло, що було в мені від Тебе. Я поспішаю до Тебе з молитвою: дай мені побільше Світла і поверни назад, бо учні чекають на мене, а я без них не уявляю своє ангельське життя». Тоді сказав Бог: «Той, котрий віддасть Світло, примножить Його в собі». І зробив його Бог Великим Духом і відправив назад в Богом забуту школу.

Ш. О. Амонашвілі, не доводить нам, а розповідає про те, яке шкільне життя можна запропонувати дітям, виховати не просто учня, а Людину.

Якщо в світі освіти що-небудь робиться не від любові до дітей, не від чуйної до них дбайливості, все буде брехнею, що породжує злість. Ось і відбуваються біди.

-                     -Не було такої страхітливої кількості дітей бомжів. а тепер є.

-                     Ніколи не було такої кількості дитячих суїцидов, а тепер є.

-                     Ніколи не було такого розмаху криміналу серед неповнолітніх, а тепер є.

-                     Ніколи не було національної ворожнечі і неприязні серед молодих, а тепер є.

-                     Ніколи не було стільки душу наркоманів, що палять і алкоголіків серед дітей, а тепер є.

-                     Ніколи не було такого розмаху дитячої проституції, а тепер є.

-                     -       Ніколи не допускалася до дітей порнографія, а тепер допускається. -        Ніколи не було підпільного бізнесу по торгівлі дітьми, а тепер є.

Хто, що врятує Красу, щоб весь світ, все людство були врятовані?

І Світ, і Красу, і Культуру, і Людство врятує лише Енергія Любові. Цю енергію, - вона невичерпна, - повинні набрати в собі і помножити люди і передавати, дарувати її один одному. Чим більше накопичиться на Землі Енергії Любові, тим успішніше люди еволюціонуватимуть, ходитимуть, творитимуть, розширюватимуть свідомість, відкриватимуть серця, проявлятимуть таланти і нестимуть один одному свої дари духу. Треба, щоб Ноосфера Землі була захищена всемогутністю Сфери Любові.

Чи фантазія це? Чи немає на Землі людей, які вірять, що такі часи прийдуть, Є. Є такі люди. Їх називають спрямованими. Їх називають вчителями, вихователями. Їх називають художниками Життя. Їх називають Вчителями Світла. У владі цих людей –дати всім іншим імпульс Любові.

«Хто обіймає маленьких дітей, той обіймає ангелів», - писав Ян Коменський. Чи пам'ятаємо ми, вчителі, про це? Читати класиків - щастя. Читати Сухомлинського - означає спілкуватися з ним, отримувати поради на всі випадки життя, духовно збагачуватися, залучатися до великої •науки вчителювання.

  1. Василь Олександрович Сухомлинський – людина невичерпної енергії, гуманіст, письменник, просвітитель, Вчитель з великої літери. Це про нього говорять: «Серце віддав дітям». В своїй книзі Василь Олександрович пише: «Я ніколи в житті не належав собі».

Він родом з місць, де явір круто в'ється,

А з-під каміння б'є ключем вода.

Той край Кіровоградщиною зветься,

Квітучий, мов дівчина молода.

Земля багата не лише хлібами,

Що колосяться аж за небокрай.

Багата ще і вірними синами,

Які прославили наш рідний край.

Одним із них є педагог павлиський...

Взірцем він має бути, друзі, нам.

Це — наш колега вчитель Сухомлинський,

Він — педагог із світовим ім'ям.

Створивши "Школу радості" малятам,

Вчив людяності їх та доброти.

Сміятись в радості, а в горі — співчувати,

І не шукати легкий шлях в житті.

Виховував і прикладом, і словом.

І особистість учня поважав.

Любити рідний край навчав і мову,

Що солов'їною поет її назвав.

Його уроки під блакитним небом

Навчали краще світ спостерігать:

Для чого пташку поважати треба?..

Чому квітки та віття не ламать?..

У світ чарівний, лагідний, казковий

Стежиною добра малят він вів.

І мамин голос ніжний, колисковий

Пронести крізь життя нам заповів.

Він сто порад нам, друзі, залишив.

Вони потрібні в праці і в житті,

І в гомоні дітей, і в класній тиші.

Для нас, як скарб, його поради ті.

Ім'я його відоме в цілім світі,

Він з нами завжди: в серці й на вустах.

Він серце до краплини віддав дітям,

Він був, він є, він житиме в віках

У своїй книзі Василь Олександрович пише: «Я ніколи в житті не належав собі». Василь Олександрович своїм життям, своїми творами вчить нас любити дітей.

Читати Сухомлинського - означає спілкуватися з ним, отримувати поради на всі випадки життя, духовно збагачуватися, залучатися до великої науки вчителювання.

«Я не можу погодитись,— писав Василь Олександрович, — з тим, що дитину треба любити з якоюсь оглядкою, що в людяності, чуйності, ласкавості, сердечності таїться якась небезпека... Адже я учитель, вихователь дітей безвідмовно і без якоїсь на те оглядки. Я переконаний, що тільки людяністю, ласкою, добротою, так, простою людською добротою можна виховати справжню людину... Третину століття я працюю в школі, і це переконало мене в тому, що нормальне, абсолютно нормальне виховання можливе; можливо, воно поки що ідеальне — це виховання без покарання, без окрику, без погроз, без підвищення голосу. Хочу застерегти, щоб уникнути непорозуміння: не просто виховання без покарання, а виховання без потреби в карі. Я твердо вірю, що настане час, коли людина не буде знати, що таке ударити людину, що таке образити її. Так підказує мені моя педагогічна віра...»

У вчительському середовищі можна почути дискусію - чи обов'язково, щоб кожен педагог любив дітей? «А якщо я їх не люблю? - красувався своєю оригінальністю один вчитель. - Якщо від їх галасу у мене головний біль? Якщо я лише і знаю світлі хвилини, коли не чую їх і не бачу? Що ж, накажете залишити школу і перекваліфіковуватися?» Такому вчителеві Василь Олександрович відповідає різко: «Так, треба залишити школу і придбати іншу спеціальність. Або ж виховати в собі любов до Дитини - третього не дано». Це тому що «любов до Дитини в нашій спеціальності - це плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до Дитини - все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору».

3. Антон Семенович Макаренко – наш земляк, людина зі світовим ім’ям. Людина, яку часто називають авторитарним педагогом. Ні, він був і залишиться великим педагогом – гуманістом, самовідданим захисником дитинства. Все своє життя він присвятив служінню безпритульним дітям. Їм він віддавав весь час, енергію, розум, здоров’я, душу. Він підкреслював: «Основним принципом мого педагогічного досвіду є «Якомога більше поваги до людини, якомога більше вимоги до неї.». Він боровся за кожну особистість, для нього його вихованці були не злочинцями, не злодіями, а дітьми, які потребують педагогічної підтримки і великої вчительської любові. В основі гуманізму Макаренка лежить повсякденна, повсякчасна турбота про кожного вихованця, про його сьогодення і майбуття. У листі до М. Горького А.С. Макаренко писав: "Не може бути виховання, якщо не зроблено центральну установку на цінність людини". Якості педагога-майстра за Макаренком: гуманізм, любов і вимогливість до дітей; політична зрілість, соціальна активність; педагогічний авторитет, що базується на широкій ерудиції і моральній чистоті особистості; педагогічний такт; діловитість, твердість волі; володіння технологією виховного впливу; комунікативні, організаторські здібності; здатність до педагогічної творчості, постійний пошук оптимальних шляхів розв'язку виховних проблем; педагогічна стійкість, вміння відстоювати своє право на творчість, відповідальність за справу виховання. "Вихователь повинен вміти організовувати, ходити, шуткувати, бути веселим, сердитим, вести себе так, щоб кожний рух його виховував".

Він наголошував: «І ось найголовніше – потрібно вміти працювати з вірою в людину, з серцем, з справжнім гуманізмом.»

4. Януш Корчак польський педагог, письменник, лікар, громадський діяч. Ім’я Корчак – символ висоти духу, мудрості Педагога, воістину героїчної любові до дітей.

Від імені всіх класиків Януш Корчак каже нам: «Вихователь, який не сковує, а звільняє, не пригнічує, а підносить, не згибає, а розвиває, не диктує, а учить, не вимагає, а запитує, - переживе разом з дитиною багато надихаючих хвилин, не раз проводжаючи зволоженим поглядом за боротьбою ангела з сатаною, де світлий ангел перемагає».

Це він вперше у світі написав книгу і назвав її так: «Як любити Дитину». Любити Дитину по-всякому не можна. Якщо Любов не виховує, вона не для Дитини. Якщо в Любові немає відданості і прихованої готовності до самопожертвування, вона також не для дітей.

Життя Корчака було Любов'ю до дітей, і смерть теж буде проявом Любові до них.

Януш Корчак – педагог, що загинув в німецькому концтаборі разом зі своїми вихованцями – дітьми з варшавського Будинку сиріт. Януш Корчак – педагог, який відмовився залишити своїх дітей на порозі газової камери.

День 5 серпня 1942 року. У колоні двісті дітей. Діти одягнені святково. Вони ще не знають, що їх чекає. Вони посміхаються. Попереду йде Януш Корчак з двома дітьми - найменшими. Над колоною розвивається зелений прапор з чотирипелюстковою золотою квіткою конюшини. Конюшина - квітка щастя, надії, любові.

Очевидець говорить: «Корчак пояснив сиротам, що їх чекає приємна подія - поїздка в село. Нарешті вони можуть покинути стіни огидних задушливих кімнат, щоб відправитися на луки, порослі кольорами, до джерел, де можна купатися, в село, де багато ягід і грибів. Він велів дітям трохи краще одягнутися... Коли я зустрів їх на Гусячій вулиці, діти йшли весело, з піснею, Корчак ніс на руках двох - найменших, вони теж сяяли, а Корчак розповідав їм щось смішне»...

Уявіть цей хід, якому призначено здійснити переворот педагогічної свідомості: іскрою Великої Педагогічної Любові спалити стару свідомість, в якій так багато недовіри і неповаги до дітей, так багато насильства і примусу, і дати зайнятися вогнищу, що несе Світло Піднесеного, Класичного, Божественного Педагогічного Серця і Розуму.

… Товарний вагон завантажують дітьми. Ось і комендант-гестапівець, відповідальний за завантаження і відправлення ешелону. Чи розшукує він у натовпі приречених людей лікаря Корчака? Напевно, думає, що несе йому радісну звістку. Діти вже занурені у вагон. Корчак піднімається останнім. У цей час кричить комендант-гестапівець. – Чи не ви написали «Банкротство маленького Джека»? - звертається він до Корчака. -     А хіба це якось пов'язано з відправкою ешелону? – відповідає Корчак. -   Ні, просто я читав вашу книгу в дитинстві. Хороша книжка. Ви можете залишитися, лікарю! -     А діти? - запитує Корчак. - Неможливо, дітей відправлять... Залишитися без дітей? Кинути їх одних в біді. Навіщо ж тоді він народився? Навіщо ж тоді, будучи 29-річним, відмовився від особистого життя, від сім'ї, щоб створити велику сім'ю з дітьми безпритульними, кинутими? Навіщо ж тоді він, фронтовий лікар російської армії, в лазареті написав книгу «Як любити Дитину»?

Ні, такому не бувати. Життя його було Любов'ю до дітей, і він прийме смерть разом з дітьми, люблячи їх. - Ви помиляєтеся..., - говорить він гестапівцеві. - Ви помиляєтеся... Діти перш за все... І він піднімається в товарний вагон. Двері вагону з шумом закриваються. Ешелон рушає і прискорює хід.

IV. Підведення підсумків

Педагогічну Любов можна порівняти лише з Сонцем. Сонце дарує всім на Землі світло і тепло однаково, без розбору хто є хто серед людей. Немає у нього улюблених і нелюбих. -       Кого любить Любов? -        Всіх: і того, в кого вона є, і того, в кого її немає.

Амонашвілі Ш.О. наставляє нас: любити дітей – це означає захищати їх. Захищати їх потрібно:

  • · від невихованих вихователів;
  • · від вчителів неуків;
  • · від штампованих уроків і порожніх моралей;
  • · від отуплюючих домашніх завдань;
  • · від контрольних і перевірок,які наводять страх і жах на дітей;
  • · від граду відміток і одурманюючих свідомість балів;
  • · від нудьги;
  • · від насильства підручників;
  • від корисливих державних програм;
  • від постійного відчуття провини;
  • від вимушеної брехні і агресії;
  • від байдужості;
  • від лихослів'я;
  • від недовір'я;
  • від посягань дорослих;
  • від страшної жорстокої реальності»;
  • від « ринкових відносин в освіті»;
  • від почуття власності;
  • від... від…

А найважливіше: треба захищати дітей, кожну Дитину від бездуховності і безбожності.

Необхідно захищати:

-                     від розтліваючого впливу засобів масової інформації;

-                     від насильства та аморальних розваг;

-                     від вульгарних відчуттів і думок;

-                     від поганих видовищ і поганої музики, від суспільної злості.

ЧОТИРИ СВІЧКИ

Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку танули... Було так тихо, що було чутно, як вони розмовляють. Перша сказала:

- Я - Мир, на жаль, люди не вміють мене зберігати. Думаю, мені не залишається нічого іншого, як згаснути! - І вогник цієї свічки згас. Друга сказала: - Я - Віра, на жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому немає сенсу мені горіти далі. - Ледве вона виголосила це, подув легкий вітерець і загасив свічку. Дуже засмутившись, третя свічка виголосила: -   Я - Любов, у мене немає більше сил горіти. Люди не цінують мене і не розуміють. - І ця свічка загаснула. Раптом... У кімнату зайшло дитя і побачило 3 вимерлих свічки. Злякавшись, воно закричало: -Що ви робите?! Ви повинні горіти - я боюся темноти! - Виголосивши це, воно заплакало.

Схвильована четверта свічка сказала: -       Не бійся, не плач! Поки я горю, завжди можна запалити інші три свічки, я – Надія!.

 

Біла Ірина Олексіївна

викладач психолого-педагогічних дисциплін

Кременчуцького педучилища ім. А.С. Макаренка,

голова Полтавського обласного центру

Всеукраїнського громадського об’єднання

«Всеукраїнська культурно-освітня

асоціація Гуманної Педагогіки»