Українська (UKR)
Видання з питань ГП

Печерська гімназія №75 м. Києва і гени людської Душі

 

Слова ЛЮБОВ, ПОВАГА, СПОКІЙ, МИЛОСЕРДЯ, ЩАСТЯ – це не іменники, це дієслова. Бо якщо вони будуть залишатися лише в рамках звуку, хоча звук також має свою силу, і не будуть переходити в дієслова, а потім в дії, наші Душі наповняться тривогою і смутком, відчаєм і злобою. Кожен із нас хоче, щоб його любили, поважали, щоб оточуючі проявляли до нього милість, хоче мати душевний спокій і почуватися щасливим. Ми всі такі різні. Різні за статтю, різні за віком, різні за національністю, за віросповіданням і раптом…усі хочемо одного і того ж! Значить ми в чомусь схожі? В чому ж? Ми схожі потребами Душі! І тоді ЛЮБОВ, ПОВАГА, СПОКІЙ, МИЛОСЕРДЯ, ЩАСТЯ – це уже і не іменники, і не дієслова, це –ГЕНИ ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ

Дитинка народжується і, в залежності від того яке обличчя мами вона бачить перед собою - усміхнене чи незадоволене, вона формує своє ставлення до світу. З молоком матері немовля вбирає і правила поведінки серед людей. Навчитися жити серед людей – це перший урок який має вивчити дитина. Дитина прийшла в Школу Життя. І в цій школі дитина має здати іспити з основних предметів. Які ж ці предмети – математика чи англійська мова? Для українських шкіл – це ж основні предмети???!!! Саме з цих предметів більшість шкіл проводять іспити, які називають співбесідою, для дитини віком від 6 до 16 років! Шановні батьки і вчителі, хіба знання цих предметів чи інших шкільних дисциплін будуть запорукою того, що ваша дитина, ваш учень будуть вміти любити і почуватися щасливими?

 

Ми самі не проходимо успішно перший урок Школи Життя, то ж і дітей своїх вчимо чому завгодно, безперечно дуже важливому і потрібному, але не основному. Перший урок завжди є першим. Він – основа, фундамент життя. І це основне завдання і сім'ї, і школи – навчити дитину жити серед людей красиво: навчити співпрацювати з собі подібними, навчити вмінню слухати інших, а не лише себе, навчити піклуватися не лише про себе, навчити бути доброзичливим, навчити бачити в кожній людині хороше і поважати її за це, навчити відчувати радість від того, що ти іншому говориш комплімент, чимось пригощаєш чи щось даруєш, навчити співчувати тому, хто має біль. Як важливо навчити дитину наповнювати свою Душу Любов’ю, а потім цю Любов дарувати іншим! Адже це найважливіший урок – мистецтво взаємостосунків. Це суть нашого життя на планеті Земля. Все життя будується на взаємостосунках з іншими людьми, та який відсоток цих взаємостосунків приносить нам радість і задоволення? Знати скільки саме віддавати і отримувати на всіх рівнях, розуміти і приймати існуючі розбіжності в характерах, уміти прощати і рухатися далі - це все важливі навички, які потрібно добре розуміти і розвивати в собі. Де б ми не знаходилися – дома, на вулиці, в школі, на роботі, в транспорті – ми завжди взаємодіємо з людьми. Та якої якості наша взаємодія? Чи достатньо ми приділяємо часу та енергії для створення хороших взаємостосунків? Чи легко нам бути відкритими і співчутливими чи ми постійно захищаємо своє его?

Печерська гімназія №75 стала першою в м.Києві і другою в Україні школою, яка питання виховання ставить на перше місце. Питання, чи потрібно давати знання невихованій дитині піднімалося усіма педагогами-класиками. У лютому 2015р. гімназія розпочала дослідно-експериментальну роботу за темою: «Психолого-педагогічне забезпечення особистісно-зорієнтованої освіти на засадах гуманної педагогіки в загальноосвітньому навчальному закладі». Науковими керівниками програми є Ш.О.Амонашвілі академік РАО, доктор психологічних наук, професор, іноземний член НАПН України почесний президент МЦГП, С.Д. Максименко академік НАПН України, доктор психологічних наук, професор, директор Інституту психології ім.Г.С.Костюка НАПН України.

Суть психологічного забезпечення полягає в розширенні свідомості вчителів, учнів, батьків, в сприянні розвитку їх гуманістичного світогляду. Кожен із нас має шукати ті знання, які допоможуть йому відчути себе частинкою Всесвіту і зрозуміти свою відповідальність не лише за своє життя, а й відповідальність за збереження миру у власній сім'ї, державі, планеті…Кожен має знайти відповідь на питання «В чому смисл мого життя? Я прийшов у цей світ, щоб зносити певну кількість взуття чи з’їсти стільки- то кілограмів хліба? Чи моє життя є більш значимим і в ньому більше смислу?». Як показує практика, чим менші за віком діти, тим їх бачення сенсу життя альтруїстичніше і більш філософське. З роками ми забуваємо про інших, починаємо турбуватися лише про себе. А потім і взагалі наступає для декого із дорослих момент коли уже стає дуже важко дати відповідь на питання смислу життя… От так життя переходить в існування, з претензіями до інших, з невдоволенням, роздратуванням, агресією… А стан агресії дає енергію! На що використається ця енергія, шановні мами і тата, шановні учителі, коли людина не знає смислу свого життя?

Педагогічне забезпечення передбачає перш за все спрямування освітнього процесу на реалізацію творчого потенціалу, розкриття духовного світу і вчителя і учня. На практиці це означає, що в школі має працювати людина, яка любить дітей, а не лише добре знає основи свого предмету, людина яка має потяг до творчості, а не до виконання «конвеєрної» роботи. Це пункт максимальної відповідальності адміністрації закладу – в кожному Учителеві побачити сильну сторону. А людина, яка не має в собі любові до дітей, не схильна до творчості, тоді сама відчує дискомфорт і залишить цю школу.

Наступним кроком є навчити вчителів і учнів співпрацювати. Саме співпраця є ознакою гуманності. Ніяких змагань і ніякої конкуренції. Порівнювати можна лише результати кожного - сьогоднішні досягнення із вчорашніми. Це правило стосується і учнів, і вчителів.

Якщо говоримо про особистісно-зорієнтовану освіту, значить кожен учитель має знати не лише загально-вікові особливості своїх учнів, а й їх індивідуальні характеристики. І тут без співпраці вчителя з психологом не обійтися, незважаючи на те, що педагогіка вимірюється тисячоліттями, а офіційна практична психологія розміняла лише третій десяток.

Не менш значимим є такий аспект педагогічного забезпечення, як самооцінювання. Його суть полягає в тому, що вчитель «оцінку» передає із своїх рук в руки учня. Цей факт передачі оцінки має велике значення і для вчителя, і для учня. Учень відчуває, що йому довіряють. Між вчителем і учнем виникає взаємоповага. Довіра вчителя робить чудеса з учнями, вони починають більш вимогливо себе оцінювати при виконанні поставлених завдань. Така практика самооцінювання на уроці сприяє формуванню в дитини адекватної самооцінки себе як особистості. Вчитель має лише розробити чіткі критерії для самооцінювання. При такому підході вчитель не потрапляє в ситуації, коли учні і їх батьки незадоволені оцінками. Учень, поставивши сам собі оцінку, почувається задоволеним і сам цю оцінку інтерпретує своїм батькам. Вчитель виходить із поля негативних емоцій учнів і їх батьків, не витрачає свої нерви на протистояння чи захист. В авторитарній школі оцінка цінується більше, ніж знання. В школі гуманної педагогіки до учнів потрібно донести, що і знання не є самоціллю. Знання – це засіб для розвитку і саморозвитку людини.

Закономірно, що особистісно-зорієнтована освіта потребує методичного і змістовного оновлення викладання освітніх курсів відповідно до принципів гуманної педагогіки.

Закінчити статтю хочу словами із Маніфесту гуманної педагогіки:

«Ніхто з нас – учителів, вихователів, батьків – не є маленькою людиною,

від якої мало що залежить. Не треба принижувати себе, бо від нас залежить дуже багато: ми є основною силою у світі освіти, і тому долі наших дітей у наших руках».

 

Зінаїда Хоменко, кандидат психологічних наук,

член Правління Всеукраїнської культурно-освітньої

асоціації гуманної педагогіки,

заступник Голови Київського міського центру ВАГП,

науковий консультант

експериментальної школи гуманної педагогіки

Печерської гімназії №75 м.Києва