Українська (UKR)Російська (RUS)

Бак В.Ф. "Основні вимоги до уроку з точки зору духовного гуманізму"

Вступ

Аналіз різних джерел показав, що урок, побудований на основі духовного гуманізму (гуманний урок), має ряд суттєвих особливостей, що відображають цілісний педагогічний процес. «Гарантом цілісного педагогічного процесу є життя дитини. Урок слід осмислити не як основну форму організації процесу навчання, а як акумулятор життя дитини в цілому, життя дітей в цілому, створюючи тим самим другий рівень життя дітей, більш цікавий, багатогранний та багатий, ніж їх спонтанне життя» [1, с.249 - 250].

В цілісному підході навчання та виховання не розділяються. Цей процес єдиний і весь зміст навчального матеріалу спрямовано на навчання та виховання одночасно. Відповідаючи тим самим актуальному стану учня. Тому вчитель не ігнорує стан учня, а займає його позицію та робить так, щоб рух дитини з її багатогранним змістом в якійсь мірі збігався з намірами вчителя. У цьому розкривається суть виховання учня життям і за допомогою самого життя.

Дитина приходить до школи не лише для засвоєння нового матеріалу, вона приходить зі своїм життєвим досвідом, який необхідно враховувати: «Урок в школі повинен бути не лише основною формою організації навчання, але й основною та провідною формою організації та спрямування всього життя дітей та кожного школяра окремо» [2, с. 230]. На уроках необхідно створювати учням умови для того, щоб вони жили (А.Н. Леонтьєв), а не готувались до життя.

Виходячи з фундаментального для педагогіки положення Л.С.Виготського, про те що «навчання має випереджати розвиток і вести його за собою» [3, с.124], матеріал уроку повинен подаватися з урахуванням не тільки актуального рівня розвитку учнів, а й з урахуванням їх найближчого розвитку. Протиріччя, яке в даному випадку виникає, вирішується через співробітництво дитини і дорослого, учня і вчителя. Тому правильно організована співпраця на уроці між вчителем і учнем – основа успішного навчання та освіти. «У школі дитина навчається не тому, що вона вміє робити самостійно, а тому, що вона робити не вміє, але це виявляється для неї доступним у співпраці з учителем і під його керівництвом» [1, с 133].

Під час підготовки гуманного уроку, важливим є вміння вчителя співпрацювати з учнем. Не пригнічувати, не залишати його наодинці з самим собою у розв’язанні навчальних завдань, а співпрацювати.

 

«В співпраці дитина виявляється сильнішою та розумнішою, ніж в самостійній роботі, вона піднімається вище за рівнем інтелектуальних труднощів, що розв’язуються нею, але завжди існує певна, суворо закономірна дистанція, яка виявляє розбіжність між самостійною роботою та роботою в співпраці» [1, с.132]. У співпраці дитина піднімається на високий інтелектуальний рівень, який був би недосяжний наодинці. Співпраця ґрунтується на наслідуванні, але, крім того вона завжди має емоційне забарвлення. При особистісно – орієнтованому підході з урахуванням духовного гуманізму, співпраця ґрунтується на любові, довірі, духовній єдності, саме тому її результативність завжди висока. Коли в результаті відкритої співпраці в учнів виникають певні наукові поняття, тоді продовжується прихована співпраця, яка триває і тоді, коли учень виконує самостійну роботу без допомоги вчителя.

Таким чином головне, що повинно бути на уроці – це відкрита та прихована співпраця з дітьми. Сама співпраця виступає як гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності педагогів та учнів, скріпленої взаєморозумінням, проникненням в духовний світ один одного, колективним аналізом ходу та результатів цієї діяльності. В основі стратегії співробітництва лежить ідея стимулювання і спрямування викладачем процесу розвитку пізнавальних інтересів учнів. Враховуючи синергетичні підходи до уроку, можемо припустити, що співпраця – це такий вид взаємодії в системі, в даному випадку в уроці, при якому результативність, ціле, значно перевищує простий набір всіх компонентів системи.

Крім того, простір уроку необхідно насичувати тими специфічними людськими відносинами, які будуть притаманні нашому життю в майбутньому – це почуття колективізму, доброти, дружби і товариства, чуйності та співпереживання, взаємодопомоги та поваги особистості. «Ці відносини повинні стати не лише предметом навчання і виховання, але й в першу чергу, нормою спільної роботи педагога та учнів на уроці» [2, с.232].

В ході уроку вчитель відмовляється від особистісного володіння оціночною діяльністю. Весь навчально - виховний процес необхідно направити на розвиток в учнях оціночних суджень і на ствердження змістовної оцінки та самооцінки.

Важливо звернути увагу на інформаційну наповнюваність уроку. Зазвичай останні наукові відкриття не встигають потрапити на сторінки підручників і програм. Але саме вони володіють особливою привабливістю і чарівністю для дітей, несуть потужний енергетичний імпульс, активізують мислення. Якщо фактичний матеріал з предмета добре засвоєний вчителем і викладається учням десятки років без змін, то віджилі свій вік ментальні конструкції стають гальмом для розвитку мислення учнів. Тому в зміст уроку необхідно вводити нові відкриття в галузі науки.

У роботах Ш. О. Амонашвілі та В. Г. Ніорадзе стверджується, що «урок є найважливішою, провідною формою процесу творення долі дітей; в ньому акумулюється життя дітей і збагачується воно світлом духовності і знань [4, с. 34 - 35]. Ш. О. Амонашвілі та В. Г. Ніорадзе запропонували створити освітні курси, що розвивають в дітях цілісний світоглядний погляд [4, с. 32 - 4]. Ця ідея була практично реалізована в експериментальній діяльності школи № 1 м. Тбілісі та школи № 200 м. Москви. Відмінною особливістю освітнього курсу є «розвиток в дітях <…> найважливіших глобальних умінь і здібностей за допомогою особливо організованих занять. Глобальними вміннями та здібностями Ш. О. Амонашвілі вважає: «пізнавальне читання, письмово - мовленнєву діяльність, лінгвістичне чуття, математичну уяву, духовне життя, осягнення прекрасного, планування діяльності, сміливість і витривалість, спілкування та ін..» [4, с.33 - 34].

Прикладами освітніх курсів можуть бути: для початкової школи – «Уроки письмово – мовленнєвої діяльності» В. Г. Ніорадзе [5]; «Уроки математичних уявлень» Ш. О. Амонашвілі [4]; курси для старшої школи – «Фізика мовою серця» Ірени Стульпінене [6], «Біологія мовою серця» Вікторії Бак [7].

Критерії гуманного уроку, запропоновані Валерією Гівієвною Ніорадзе.

1. Відзначати спроби вчителя встановлювати співпрацю з дітьми.

2. Виявляти особистісний, а не предметний (ЗВН) інтерес до учня.

3. Посилювати виховні та етичні аспекти замість навчальних прийомів.

4. Налаштовувати дітей докладати зусиль, щоб вони самостійно та вмотивовано засвоювали знання.

5. Налаштовувати урок на основі прагнення дитини до розвитку, дорослішання, свободи.

6. Створювати учням умови жити на уроках (міркувати, думати, творити), а не просто слухати та засвоювати матеріал.

7. Прагнути до встановлення духовної єдності з кожним учнем.

8. Допомагати дитині звертати увагу на власний духовний світ. Зароджувати інтерес до духовного аспекту слова.

9. Зробити провідними оціночні дії учнів (самоконтроль, самооцінка, самоперевірка) замість одноосібного оцінювання вчителем.

10. Розвивати такі людські якості як чуйність, доброзичливість, правдивість, співпереживання, співчуття, чистота. Вони або є або їх немає. Ці людські якості не підлягають статистичній обробці, тестуванню, технологізації.

11. Є головний спосіб виховання – це спосіб життя самого вихователя, вчителя: його шляхетність, милосердя, культура, його піднесене слово, його прагнення вдосконалюватися, витончувати свої почуття і ставлення до дитини, до всіх оточуючих.

12. Виробляти позитивне ставлення школяра до навчання, щоб він не відбував у школі, а проживав навчання (О. М. Леонтьєв).

13. Насичувати освітні курси духовністю.

14. Перетворювати навчальні предмети (що дають у підсумку знання), на освітні курси, які створюють в дітях цілісне світоглядне уявлення на ті знання, які засвоюються в процесі навчання.

Розглянемо детальніше ці критерії. Урок вибудовується за певними законами. Він являє собою модель життя, відрізок простору, в якому проживається багато подій в стислому вигляді для того, щоб з усього розмаїття світу осягнути лише малу його частину. Шкільні уроки – це різні варіації на головні теми життя: «Що таке світ навколо мене? Хто я в цьому світі? Яке моє місце в ньому?». Урок не буває безособовим, він несе відбиток думок, почуттів учителя і його світогляду. Духовний світ учителя може наповнити урок багатовимірним яскравим життям або перетворити його на плаский та нудний відрізок часу.

Духовний урок має ряд особливостей, що відрізняють його від традиційного уроку. Ці особливості пов’язані зі світоглядом вчителя, з його духовним гуманізмом.

Він є не одноразовою акцією, а результатом сумлінної та глибокої роботи вчителя над самовихованням почуттів, думок та вчинків. Робота над уроком повинна проходити заздалегідь і виявлятися в багатьох звичайних уроках у вигляді постійної спільної роботи вчителя та учнів над особистісними людськими якостями. Тому головною умовою проведення гуманного уроку є вирощування духовної єдності між учителем та учнем в ході щоденної навчальної діяльності.

Під час гуманного уроку в дітях вирощуються людські якості: чуйність, доброзичливість, правдивість, співпереживання, співчуття, чистота. Вони або є або їх немає. Ці людські якості не підлягають статистичній обробці, тестуванню, технологізації і саме тому їх не можна зробити об’єктом аналізу, рейтингового оцінювання або змагань.

Людські якості учнів не можуть бути розвинені самі собою, як природний наслідок процесу навчання. Найчастіше вони виробляються в ході спонукання з боку дорослих. Ось як писав В. О.Сухомлинський про педагогічний прийом спонукання: «В основі спонукання майже завжди лежить безпосереднє звернення до почуття власної гідності, до здорового самолюбства школяра. Але це звернення не повинно перетворюватись на захвалювання, - необхідно дуже тонко, непомітно пробудити у вихованця бажання ствердити свою гідність» [8, с. 194].

Іноді в системі виховання окремих шкіл мають місце щоденники добрих справ, рейтинг добрих справ класу та інша подібна система оцінювання моральних якостей дітей. Готуючи гуманні уроки необхідно звернути увагу на те, що «ні в якому разі не повинні бути предметом схвалення прояви елементарної моральної культури; великої помилки припускаються окремі вихователі, видаючи за чесноту готовність прийти на допомогу людині і т. п. Хвалити треба лише в тому випадку, якщо учень піднявся над вимогами азбуки моральної культури» [8, с. 194].

Посилювати виховні та етичні аспекти замість навчальних прийомів, а до учня необхідно проявляти особистісний, а не предметний з точки зору знань умінь, навичок, інтерес. Тому дитячий колектив, з яким працює вчитель, цікавить його не тільки з позиції успішності чи неуспішності засвоєння навчального матеріалу. Для вчителя важливо побачити в учнях гідних для спілкування особистостей. Про це В. О. Сухомлинський писав так: «Якщо весь час протягом якого вчитель перебуває разом зі своїми вихованцями, вважати єдиним цілим, то дві третини його повинні бути невимушеним, товариським, дружнім спілкуванням, в якому діти забувають, що вони – вихованці, а вчитель – їх вихователь. Це спілкування має пронизувати діяльність, не пов’язану з навчанням, засвоєнням матеріалу, оцінками, успішністю і т. п. … тут, у цьому спілкуванні, всі почувають себе рівними, тут кожен є, перш за все, не учнем, а людиною. У такому спілкуванні кожен постає перед вами, не таким, яким робить його оцінка, а таким, яким він є, коли розкриваються всі його людські здібності і задатки. Саме це спілкування і є невичерпним джерелом тієї радості, яка назавжди залишає відбиток в емоційній пам'яті вчителя, завдяки якій дні та години спілкування з дітьми згадуються як найщасливіший час життя» [8, с. 24]. Таке спілкування стає основою створення духовної єдності. «Найкраще виховання тоді, коли виникає духовна єдність між учителем і учнем, вихователем та вихованцем, - пише Ш.О. Амонашвілі, - У цій єдності образи перетікають з одного світу в інший без будь – якого посередництва, ніби самі собою» [9, с. 77].

Учитель, який готуватиме урок, повинен пам'ятати, що є головний метод виховання – це спосіб життя самого вихователя, вчителя: його шляхетність, милосердя, культура, його піднесене слово, його прагнення вдосконалюватися, витончувати свої почуття і ставлення до дитини, до всіх оточуючих. «Кожне слово, кожен вчинок педагога повинні відображати його особистість, його моральність, людяність, доброту, правдивість…З вчителя починається, по суті, пізнання дитиною світу людини; легко зрозуміти, що означає при цьому приклад учителя. Велике духовне багатство необхідно мати вихователю, щоб постійне самовираження його особистості діяло на учня як стимул до самовдосконалення. Скільки б гарних слів не промовляв учитель, вони залишаться для вихованців порожнім звуком, якщо в житті свого наставника вони не побачать втілення всіх цих слів і закликів» [8, с.199].

Педагогічна майстерність учителя полягає в тому, щоб проживати та емоційно переживати зміст уроку разом з дітьми. Якщо цього не буде, то не виникне найважливішого етапу уроку – звернення погляду учня на свій власний духовний світ. Якщо вдається спрямувати погляд дитини в себе, то це створює основну мотиваційну ситуацію на уроці та налаштовує дітей здобувати знання власними зусиллями. В такому випадку учень намагається не просто засвоїти зміст уроку, а з його допомогою відповісти на важливі для себе запитання: «Який світ навколо нього? Яке його місце в цьому світі? Як йому жити в цьому світі?». Гуманний урок – це спільний колективний захід, спрямований на самовдосконалення вчителя й учня. В ньому вчитель не набуває ідеального образу, якому все відомо. Він сам міркує, мислить, переживає, тішиться, шукає відповіді на складні питання і тим самим спонукає до подібних дій учнів.

Для уроку існують певні закони, які проявляються в ньому: Закон Краси і витонченого виконання уроку. Закон Натхнення: самому надихатись від дітей та надихати їх. Закон Любові. Закон Терпіння, що творить.

Структура гуманного уроку

1. Урок – акумулятор життя дітей і тому необхідно створювати умови, щоб діти жили на уроці, а не готувались до життя.

2. Тема уроку може відповідати навчальній програмі, але потрібна ще підтема, яка відображає його духовну сутність і викликає інтерес в учнів.

3. Урок має свій лейтмотив, в ньому полягає головна ідея. До лейтмотиву необхідно звертатись в ході уроку. Він змістотворна його частина.

4. На уроці повідомляється план спільних дій вчителя та учнів, приймаються пропозиції щодо його доповнення.

5. Урок повинен мати відмінність, він не може бути схожий за своєю структурою на попередні. В уроці повинен бути присутній елемент несподіванки для учнів.

6. Учитель спілкується з учнями на паритетних засадах, не підносячись над ними. Необхідно звертати увагу на діалогічну культуру мови, вміти висловлювати свої почуття, думки, уникати емоційного перевантаження.

7. Урок проводиться в певному темпі, але з урахуванням можливих «спадів» та «підйомів». Такий темп уроку умовно можна назвати «уроком на хвилях». Якщо матеріал засвоюється в ході співпраці, то темп збільшується, якщо учні втомилися, то знижується.

8. В уроці все органічно та цілісно, він підпорядковується певним законам. Ось деякі з них:

- Краси та витонченого виконання прийомів;

- Любові та терпіння, що творить;

- Натхнення. Вчитель намагається надихати учнів та сам надихається від них.

9. Основні дидактичні принципи гуманного педагогічного процесу, які мають своє відображення в уроці.

«Влаштувати навколишній світ і педагогічний процес так, щоб в них:

1. Дитина пізнавала та засвоювала істинно людське.

«Істинно людське» - це правдиве, справедливе, наукове, моральне, добре та корисне.

2. Пізнавала себе як людину.

«Як людину» - тобто, як створеного для людей (минулих, теперішніх, майбутніх), для себе, для Природи, для добрих людських справ, для турботи, для творіння, творчості та праці, збагачення, олюднення життя…

3. Проявляла свою істинну індивідуальність.

«Істинна індивідуальність» - означає неповторність, і тому з особливою місією від Природи.

4. Знаходила суспільний простір для розвитку своєї істинної природи.

«Суспільний простір» - тобто олюднені умови та людське, заохочуюче сприяння для сучасного і всебічного розвитку задатків…

5. Щоб інтереси дитини співпадали із загальнолюдськими інтересами.

«Інтереси дитини» - її потреби, тенденції, бажання, захоплення, досвід, знання; «загальнолюдські інтереси» - означає загальнолюдські цінності, культура, знання, досвід, наука, моральність… Носіями загальнолюдських інтересів є для дитини дорослі, що оточують її, особливо – вчителі.

6. Щоб можливо було запобігти явищам, здатним провокувати дитину на асоціальні прояви.

Такими джерелами можуть бути: грубість у взаєминах між людьми, серед яких живе дитина, грубість по відношенню до дитини, утиск її особистості та гідності, протистояння її життєвим інтересам, природним тенденціям; авторитаризм і примус, несправедливість по відношенню до неї, матеріальна скрута» [1, с. 229 - 230].

Гуманна педагогіка – це теорія та творча практика гуманного педагогічного процесу, яка розширюється та доповнюється самим вчителем, що творить в суб'єктивному освітньому полі, тому запропоновані вище рекомендації є лише основою, на якій кожен з вчителів може самостійно творити та доповнювати своє освітнє поле.

Література

1. Амонашвілі Ш.О. Гуманна педагогіка. Актуальні питання виховання та розвитку особистості. Книга І / Амонашвілі Ш.О. – М.: Арита, 2010.-288с.

2. Амонашвілі Ш.О. Основи гуманної педагогіки: збірка творів у 20 кн. / Шалва Амонашвілі [ред. Богуславський М.В., Александрова В.Г, Зуєв Д.Д., Ніорадзе В.Г]. – М.: Амрита, 2012. – Кн. 4. Про оцінки – 2012. – 368с.

3. Виготський Л.С.[укладач та автор передмови А.А. Леонтьєв]. – М.: Видавничий дім Шалви Амонашвілі, 2002. – 224 с. – (Антологія гуманної педагогіки)

4. Амонашвілі Ш.О. Школа життя. Трактат про початкову ланку освіти, заснований на принципах гуманно – особистісної педагогіки / Шалва Олександрович Амонашвілі. – Донецьк. : Видавництво «Ноулидж», 2013. – 130 с.

5. Ніорадзе В.Г. По сходинках СКАЛЕ. Уроки по вирощуванню письмово – мовленнєвої діяльності у школярів: збірка навчально – методичних матеріалів / Валерія ГівієвнаНіорадзе. – Донецьк, 2006. – 154 с. алл. (всеукраїнська культурно – освітня асоціація Гуманної педагогіки).

6. Стульпінене Ірена. Фізика мовою серця: додаток до курсу фізики середньої школи для морально – етичного виховання / Ірена Стульпінене. – Рига: ПарксРекламай, 2006. 182 с.

7. Бак В.Ф. Біологія мовою серця. Додаток до курсу біології середньої школи для морально – етичного виховання / В.Ф. Бак. – Донецьк: Видавництво «Вебер» Донецьке відділення, 2008. 176 с.

8. Сухомлинський В.О. / [укладач та автор передмови Г.Д. Глейзер]. – М.: Видавничий дім Шалви Амонашвілі, 1997. – 224 с. – (Антологія гуманної педагогіки)