Українська (UKR)Російська (RUS)

Підсумки Київських Студій гуманної педагогіки від 19 вересня 2015 р.

19 вересня 2015 року в Київському будинку вчителя за сприяння Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, Департаменту освіти і науки Київської облдержадміністрації відбулися Київські Студії гуманної педагогіки, у яких взяли участь вчителі м. Києва та Київської області, які прагнуть вносити у свою щоденну співпрацю з учнями ідеї Маніфесту Гуманної Педагогіки, Кодексу честі і служіння вчителя, ідеї Світла і Любові.

Тема зустрічі: «Отримати хороше виховання можна не лише у власній родині чи в школі, а і …у самого себе» (Д. С. Лихачев)

Лейтмотив: «Людина є тим, чим вона стає, залишаючись наодинці з собою. Справжня людська сутність виражається в ній тоді, коли її вчинками керує не хтось, а її власна совість»  (В.О. Сухомлинський)

Форма проведення: семінар-практикум.

Модератор – Зінаїда Хоменко.

Як часто буває, що ми звинувачуємо у своїх негараздах інших… батьки звинувачують школу, учителів, що ті не так виховують їх дітей. Учителі у відповідь мають претензії до батьків, що ті не займаються вихованням власних дітей… А чи є вихід із цього замкненого кола?

Вихід є!.. і не один!!! Виховують і батьки і учителі … і сама людина може, насправді, навчитися виховувати себе. Виховання буде конструктивним за умови, що в людини буде працювати СО-ВІСТЬ. Зерна Совісті закладені в серці кожної людської особи, та чи проростають вони?

Учасники студій дослухалися до себе, придивлялися до свого внутрішнього світу, визначали на якому рівні розвитку вони знаходяться як людська особистість, складали свій словесний портрет і малювали малюнок своєї Душі. Бо саме в Душу, в наше Серце приходить ота вість, яка показує нам самих себе. Як часто буває, що ми чуємо голос всередині нас самих, який ніби застерігає нас від неправильного вчинку. Та ми виправдовуємо себе, що всі так роблять, або більшість… Потім цей внутрішній голос чистоти приходить до нас після скоєння чогось непристойного, а ми знову намагаємося його заглушити, замаскуватися, відгородитися. Робимося глухими до самих себе, до свого Серця, до своєї Душі. Знецінений, загнаний, закиданий всякою всячиною голос совісті пробивається до нас болем Душі, та ми й його нехтуємо. А тим часом починає наростати напруження всередині нас, яке назовні проявляється роздратуванням, а інколи і агресією, починаємо шукати винних у світі зовнішньому. Забуваємо, що втрачена совість – то втрачений зв'язок із чимось високим і чистим, духовно багатим і красивим. І якщо такого зв’язку з прекрасним не має, то посилюється зв'язок з чимось темним, мерзенним, егоїстичним, що нахабно поселяється в нашій душі і нівечить нашу людську сутність. Кожен мав можливість пригадати випадки із свого життя, коли доводилося вибирати ту чи іншу лінію поведінки, вибір між добром і злом. Розум казав: «Він не правий і заслуговує на покарання, на догану і т.п.», а серце просило шукати шлях до серця неправої людини, хотіло допомогти їй усвідомити хибність вчинку, тобто, як каже християнська мудрість - «полюби ближнього, як самого себе», або східна мудрість - «люблю неправих в житті вилікувати любов’ю». Кожної миті свого життя ми робимо певний вибір і критерієм цього вибору є наша Совість. Совість – це вість, що йде згори до нас. Совість – це голос Всевишнього, Бога, Творця, Абсолюта або Вищого Розуму (як кому ближче по світогляду), який міститься в серці, яким і визначається наш рівень Людяності.

Учасники студій були повноправними учасниками зустрічі, вільно висловлювали свої думки, ділилися власним досвідом, задавали питання і мали можливість почути відповіді колег. Студії пройшли в атмосфері довіри, доброзичливості і взаємоповаги.