Українська (UKR)Російська (RUS)

Підсумки Київських Студій гуманної педагогіки 23/02/2017р.

23 лютого 2017 року в Київському будинку вчителя відбулися Київські Студії гуманної педагогіки, у яких взяли участь батьки, вихователі дитячих садочків, вчителі м.Києва та Київської області, які прагнуть самопізнання та саморозвитку.

Тема: «ШКОЛА  ГУМАННОЇ  ПЕДАГОГІКИ – ПРЕОБРАЖЕННЯ  В ПРОСТОРІ  ЛЮБОВІ»

Модератор: Зінаїда Хоменко,  заступниця голови Київського міського центру гуманної педагогіки, членкиня правління Всеукраїнської культурно-освітньої асоціації гуманної педагогіки, Вчитель Гуманної Педагогіки, кандидат психологічних  наук.

Світ навколо нас постійно змінюється. А чи змінюємося ми разом зі світом?  І якщо змінюємося, то чи стаємо кращими?

Сьогодення,  в якому ми живемо, історики називають перехідним періодом. Куди переходимо? Яке суспільство будуємо? Для кого будуємо? Це буде суспільство для кожного? Чи це буде суспільство для обраних? Тоді постає питання:  "Хто обирає? за якими критеріями? Яким буде смисл життя людини  в тому суспільстві, фундамент якого ми закладаємо уже сьогодні?"

Перехідний період дається людству неспроста. Це милість Всесвіту нам, людям.  КОЖНОМУ дається право вибору.  От тобі і свобода волі, свобода вибору… Кожен може взяти драбину до  рук,  та перш ніж почати дертися, потрібно визначити до якої стіни ту драбину поставити…

Школа є найбільш організованою ланкою в житті дитини. «Skole» в перекладі з санскриту означає сходи, тобто наша українська драбина.  І поставити її потрібно до стіни, що зветься гуманною педагогікою. Гуманна педагогіка вибудовувалася століттями і тисячоліттями. Питання щастя, цінності та сенсу життя, людської гідності, унікальності й неповторності кожної особистості цікавила видатних  філософів і педагогів різних часів (Аристотель, Конфуцій, Сократ, Платон, Й. Песталоцці, Я. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, М. Монтессорі,  Ш.Амонашвілі  та ін.). Українська земля щедро обдарована педагогами, філософами-гуманістами – Григорій Сковорода, Антон Макаренко, Микола Пирогов,  Василь Сухомлинський. Та школа – це не будівля, це людина, це Вчитель. Саме вчитель є для кожного з нас тими сходами, що ведуть вгору, допомагають самопізнанню і самозростанню, зміцнюють наш дух і облагороджують характер.


Школа гуманної педагогіки робить акцент на особистості вчителя. Школа вчителем стоїть. Ніякі зміни в школі не можуть відбутися, обминувши голову і серце вчителя. «Вчитель або реформує школу, або деформує її», - говорить Шалва Амонашвілі.

Ми, дорослі, створили суспільство, в якому рівень духовно-морального виховання дітей  катастрофічно падає. Загальнолюдські цінності – доброзичливість,  великодушність, любов, гідність, повага, співчуття,   щирість не розкриваються в характері дітей ні в сім`ях, ні в школі. Сучасні діти  позбавлені яскравих прикладів, на яких би формувалися їх базові цінності, такі поняття як смисл життя, почуття обов’язку і відповідальності. Не маючи значного життєвого досвіду, наслідуючи від дорослих культуру виживання, а не культуру життя, діти в своїй свідомості та в своїй поведінці закріплюють негативні навички, швидко привласнюють подвійні стандарти дорослих і легко формують подвійну мораль. Тому  у них змалечку формується споживацький світогляд та споживацький спосіб життя, неадекватна самооцінка, низький рівень культури, пристрасть до чуттєвих задоволень, прагнення матеріального збагачення, відсутність навичок співпраці.

Садочки, школи орієнтовані на розвиток інтелектуальних, інколи фізичних здібностей дітей, а духовна сторона життя дитини нівелюється, бо вона не подається в звітах і не впливає на показник престижності навчально-виховного закладу. Батьки  зорієнтовані на  високі бали і на розвиток лідерських якостей у дитини, вчителі – на результати ЗНО, а природа дитини залишається не пізнаною і не розкритою.


Ефективність роботи школи оцінюється кількістю переможців  олімпіад, МАН. Школи, директори шкіл, учителі  поставлені в умови конкуренції. Така ситуація протиприродна, вона не сприяє співпраці, більше того, як це не дивно звучить, вона підтримує педагогічну інерцію, блокує інтерес вчителів до нових знань, до нових способів взаємодії. Конкуренція між школами пробуджує в людях нижчі психологічні  характеристики тваринного існування – страх, заздрість, агресію.

Ми багато говоримо про любов, навіть не замислюючись, що за цим криється. Ми говоримо: «Люблю морозиво» замість «мені смакує морозиво».  Ми говоримо: «Люблю подорожувати» замість «подорожі дарують мені приємні враження, нові знайомства». Ми говоримо: «Люблю їздити автомобілем» замість «Автомобіль допомагає мені швидко долати відстань»… Люблю, люблю… «Люблю дітей», «Люблю дружину, чоловіка». Любов – це Божественна енергія, яка дає відчуття єдності зі світом, відчуття внутрішньої гармонії. Коли людина  справді любить,  вона  є щасливою. Якщо ми сказали «Люблю», а щасливими не почуваємося, чи та людина, якій ми ці слова адресували, не почувається щасливою, то не є любов, то є щось інше. Любов -  то вершина, до неї потрібно дійти. Маємо знати стежку, тобто мати знання, знати закони за якими повинна жити людина, щоб почуватися щасливою…


Славетний педагог Василь Сухомлинський допомагає нам світським тлумаченням любові: «Любов – це  перш за все відповідальність, а потім уже радість і насолода». Так, саме про  відповідальність маємо пам’ятати, говорячи про любов. Слова:  «Я люблю тебе» мають означати: «Я відповідальна за тебе. І я добровільно беру цю відповідальність. І тепер у мене з’являються обов’язки щодо тебе. Я хочу  і готова виконувати ці обов’язки». Чому любов є таким важливим явищем в нашому житті? Знову звертаємося до  Василя Олександровича Сухомлинського: “Педагог  без любові до дитини  – це все одно, що співець без голосу, музикант  без  слуху,  живописець  без  відчуття кольору”.

В школі гуманної педагогіки зміна педагогічного почерку вчителя відбувається в атмосфері:  «Я постійно навчаюся і своє натхнення передаю учням, я бажаю співпрацювати з учнями, я допомагаю учням, ділюся  здобутками з колегами, я радію життю, я – щаслива людина».  Кожен учасник навчально-виховного процесу вибудовує власну стежку гуманної педагогіки. «Ніхто з нас – учителів, вихователів, батьків – не є маленькою людиною, від якої мало що залежить. Не треба принижувати себе, бо від нас залежить дуже багато: ми є основною силою у світі освіти, і тому долі наших дітей у наших руках» (Маніфест гуманної педагогіки). Співпраця школи та сім'ї наповнює простір, в якому живе дитина, - любов’ю. Любов, як ніяка інша енергія, сприяє самовихованню, бо торкається совісті людини та взаємовідносин з іншими людьми, сприяє вихованню благородства. В просторі, наповненому  любов’ю, відбувається дуже швидке преображення дітей, учителів, батьків. В. Сухомлинський писав: «Що найголовніше було в моєму житті? Без вагань відповім: любов до дітей».

Любов-це енергія, це потік. Силу цього потоку може відчути лише той, хто ставить перед собою питання: «Бути чи не бути Людиною в епоху змін?» і однозначно відповідає: «Так,  Я  - ЛЮДИНА».


Тема: «ПРЕЛЮДІЯ ШКІЛЬНОГО ДНЯ»

Модератор: Алла Огійчук, вчителька початкових класів, учитель-методист, відмінник освіти України, переможниця Всеукраїнського конкурсу Учитель року – 1990,  ЗОШ № 286, м. Київ.

Алла Огійчук ознайомила присутніх з власною методикою створення "теплих" уроків: "Сердечна прелюдія шкільного ранку", яка психологічно та емоційно налаштовує учнів на радісну співтворчість нового дня.

"Добра школа, добрий клас - добрий світ навколо нас!"

Музика і образи краси, добрі побажання і очікування прекрасного створюють позитивну творчу атмосферу для уроку. В цьому допомагають певні прийоми і методики: "Хвилинки дивування і радості", "Вітання з сонечком", "Правила доброго сердечка", "Хвилинки мудрості"...

"Доброго ранку, Сонечко!" - хочемо ми привітатися.

"Доброго ранку, Небо! Будемо всі милуватися

Світлим хмаринкам, прозорим росинкам,

Щедрій землі, тобі і мені".