Всеукраїнська культурно-освітня Асоціація гуманної педагогіки

Громадський рух гуманної педагогіки склався в умовах кризи традиційної системи освіти, яка була викликана тим, що зміст освіти, а також форми і методи навчання не відповідають еволюційним тенденціям у розвитку людства.

Авторитаризм і насильство в педагогіці, як і в будь-яких інших соціальних сферах, виникають з обмеженої свідомості тих, хто моделює соціальні процеси. «Матеріалістична педагогічна свідомість може породити лише один продукт - авторитарну педагогічну практику» [1, с. 97]. Гуманна педагогіка успішно існує і розвивається в сучасному педагогічному просторі тому, що ґрунтується на новій для традиційної педагогічної науки методології, яка відповідає викликам часу - методології духовного гуманізму.

19 вересня 2015 року в Київському будинку вчителя за сприяння Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, Департаменту освіти і науки Київської облдержадміністрації відбулися Київські Студії гуманної педагогіки, у яких взяли участь вчителі м. Києва та Київської області, які прагнуть вносити у свою щоденну співпрацю з учнями ідеї Маніфесту Гуманної Педагогіки, Кодексу честі і служіння вчителя, ідеї Світла і Любові.

Тема зустрічі: «Отримати хороше виховання можна не лише у власній родині чи в школі, а і …у самого себе» (Д. С. Лихачев)

Лейтмотив: «Людина є тим, чим вона стає, залишаючись наодинці з собою. Справжня людська сутність виражається в ній тоді, коли її вчинками керує не хтось, а її власна совість»  (В.О. Сухомлинський)

Форма проведення: семінар-практикум.

Модератор – Зінаїда Хоменко.

Як часто буває, що ми звинувачуємо у своїх негараздах інших… батьки звинувачують школу, учителів, що ті не так виховують їх дітей. Учителі у відповідь мають претензії до батьків, що ті не займаються вихованням власних дітей… А чи є вихід із цього замкненого кола?

Вихід є!.. і не один!!! Виховують і батьки і учителі … і сама людина може, насправді, навчитися виховувати себе. Виховання буде конструктивним за умови, що в людини буде працювати СО-ВІСТЬ. Зерна Совісті закладені в серці кожної людської особи, та чи проростають вони?

Учасники студій дослухалися до себе, придивлялися до свого внутрішнього світу, визначали на якому рівні розвитку вони знаходяться як людська особистість, складали свій словесний портрет і малювали малюнок своєї Душі. Бо саме в Душу, в наше Серце приходить ота вість, яка показує нам самих себе. Як часто буває, що ми чуємо голос всередині нас самих, який ніби застерігає нас від неправильного вчинку. Та ми виправдовуємо себе, що всі так роблять, або більшість… Потім цей внутрішній голос чистоти приходить до нас після скоєння чогось непристойного, а ми знову намагаємося його заглушити, замаскуватися, відгородитися. Робимося глухими до самих себе, до свого Серця, до своєї Душі. Знецінений, загнаний, закиданий всякою всячиною голос совісті пробивається до нас болем Душі, та ми й його нехтуємо. А тим часом починає наростати напруження всередині нас, яке назовні проявляється роздратуванням, а інколи і агресією, починаємо шукати винних у світі зовнішньому. Забуваємо, що втрачена совість – то втрачений зв'язок із чимось високим і чистим, духовно багатим і красивим. І якщо такого зв’язку з прекрасним не має, то посилюється зв'язок з чимось темним, мерзенним, егоїстичним, що нахабно поселяється в нашій душі і нівечить нашу людську сутність. Кожен мав можливість пригадати випадки із свого життя, коли доводилося вибирати ту чи іншу лінію поведінки, вибір між добром і злом. Розум казав: «Він не правий і заслуговує на покарання, на догану і т.п.», а серце просило шукати шлях до серця неправої людини, хотіло допомогти їй усвідомити хибність вчинку, тобто, як каже християнська мудрість - «полюби ближнього, як самого себе», або східна мудрість - «люблю неправих в житті вилікувати любов’ю». Кожної миті свого життя ми робимо певний вибір і критерієм цього вибору є наша Совість. Совість – це вість, що йде згори до нас. Совість – це голос Всевишнього, Бога, Творця, Абсолюта або Вищого Розуму (як кому ближче по світогляду), який міститься в серці, яким і визначається наш рівень Людяності.

Учасники студій були повноправними учасниками зустрічі, вільно висловлювали свої думки, ділилися власним досвідом, задавали питання і мали можливість почути відповіді колег. Студії пройшли в атмосфері довіри, доброзичливості і взаємоповаги.

26 серпня 2015 р. в м. Києві у приміщенні Будинку учителя за підтримки Департамента освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, Департамента освіти і науки Київської обласної державної адміністрації, Всеукраїнської культурно-освітньої асоціації гуманної педагогіки, Київського міського та обласного центрів гуманної педагогіки, Київського міського будинку учителя відбулися Четверті Київські Педагогічні Читання на тему «Виховуватися в моральному кліматі пам’яті».

Моральний клімат пам’яті – це створення Учителем, Вихователем, Батьками такого простору, в якому живуть Піднесені і Прекрасні Образи, здатні пробудити в душах наших учнів найкращі людські риси і спрямувати їх до самовиховання.

Читання відкрив Станіслав Крук, президент Всеукраїнської культурно-освітньої асоціації Гуманної Педагогіки (ВАГП), кандидат педагогічних наук, доцент, директор Центру інноваційної педагогіки та психології Хмельницького національного університету, Лауреат премії ім. Богдана Хмельницького, Лицар Гуманної Педагогіки. В своїй доповіді «Моральний клімат пам’яті: історичний та метаісторичний контекст» С.Л.Крук акцентував увагу на вектор розвитку суспільства, на вчителя як творця свідомості майбутніх поколінь. Пробудити в дитині внутрішній прекрасний образ допомагає філософія відомих педагогів: Квінтіліана («Душа дитини небесного походження»), Коменського (виховання дитини повинно здійснюватися виключно природним шляхом), Ушинського ( виховання має бути на духовній основі). Духовність – інтегроване поняття, категорія прекрасного усвідомлюється через поняття краси, гармонії, співмірності між серцем та інтелектом. Інтелект розширює свідомість та має обов`язково утончуватися через почуття серця. Тільки гармонійне поєднання цих начал може бути запорукою істиного виховання особистості, розкриття індивідуальності.

Ведучий Читань - Ігор Ерметов, лікар, психолог, член Координаційної ради МЦГП, віце-президент Всеукраїнської культурно-освітньої асоціації Гуманної Педагогіки (ВАГП), голова Київського міського центру ВАГП, Лицар Гуманної Педагогіки.

Ігор розповів про потужний потенціал волонтерського руху на прикладі діяльності Хмельницького об`єднання «У майбутнє через культуру» та волонтерів нашої Асоціації. Волонтери займаються реставрацією культурних пам`яток українського народу (фортеця Меджибіж; садиба в с.Самчики Хмельницької обл.), брали участь в будові Музею гуманної педагогіки в Бушеті (Грузія). Волонтерська діяльність – могутній засіб об`єднання молоді, збереження культурної пам`яті нації, прояву найвищих якостей людського духу.

Відеозвернення академіка Шалви Олександровича Амонашвілі допомогло учасникам читань замислитися над питанням «Як наша пам'ять допомагає нам стати кращими?». Пам`ять – це бібліотека спогадів чи живе життя? Гуманна педагогіка спирається на поняття духовного гуманізму. Якщо життя – це певний відрізок нескінченного шляху, данний людині для самовдосконалення, то вчителю на цьому шляху треба ростити в собі вчителя від Бога. Виховання – особлива система взаємодії дорослого і дитини, вбирання найкращих образів. Ці образи – живі істоти. Якщо вчитель поселить в душі дитини найкращі образи, то ці образи через нас, наших дітей будуть творити, вдосконалювати життя.

Своїм досвідом впровадження ідей гуманної педагогіки зі слухачами Читань поділилася Людмила Остапенко, директор Юльївського НВК (Запорізька область).

З вітальним словом звернулась до учасників Валентина Матяшук, голова Львівського обласного центру Всеукраїнської культурно-освітньої асоціації Гуманної Педагогіки”, кандидат історичних наук, доцент кафедри розвитку особистості Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Незабутнє враження залишила Творча майстерня Зінаїди Хоменко, кандидата психологічних наук, члена Правління Всеукраїнської культурно-освітньої асоціації Гуманної Педагогіки, заступника Голови Київського міського центру ВАГП, наукового консультант експериментальної школи гуманної педагогіки, наукового консультанта і практичного психолога Фінансового ліцею м. Києва.

Лейтмотивом творчої майстерні «Самовдосконалення в світлі морального клімату пам’яті» стали слова відомого вченого, академіка Д.С.Лихачова: «Отримати хороше виховання можна не лише у власній родині чи в школі, а і …у самого себе» та вислів з Маніфесту Гуманної Педагогіки: «Кожний із нас є творцем свого суб’єктивного освітнього поля, в яке залучаємо дітей або окрему Дитину. Сила і якість впливу цього поля залежить від нашої особистості і нашої культури: характеру, звичаїв, почуттів, думок, знань, устремлінь, світогляду. Наше освітнє поле – це відображення нашої сутності. Звідси – найфундаментальніша проблема гуманної педагогіки – самовдосконалення».

В природі людини закладений механізм самопізнання і самозростання. Є яскраво виражені вікові періоди, в яких людина відчуває сильну потребу зростати. Це і криза 3-х років, яку називають «Я сам!», і бажання вчитися першокласників, і критичність мислення десятирічних, і підлітковий вік, і наше бажання почати нове життя з понеділка чи з Нового року…

Модератор З.Хоменко запропонувала практичний підхід до висвітлення в собі тих образів, які насправді ведуть нас по життю. Кожен образ, який живе в нашій пам’яті є, по суті, певним живим творінням, яке визначає нашу філософію життя. І від того, чим буде наповнена наша пам'ять – «світлими образами» чи «образою» залежить якість нашого життя, відчуття себе щасливими чи невдахами, хворими фізично і морально. Зміна філософії життя не просте завдання, та його реально можна досягти, ставши на дорогу вдячності, пройшовши через каяття і прощення. Учасники Творчої майстерні поділилися власними напрацюваннями по покращенню свого характеру. Ми живемо в інформаційному світі. Інформації навколо нас дуже багато. Та щоб інформація перетворилася в знання іі потрібно переводити в практику, в практику виховання себе, самовдосконалення і світ навколо нас буде ставати все чистішим, доброзичливішим, зерна Любові будуть квітнути в наших Серцях.

Майстер-класи Ольги Баніт, кандидата педагогічних наук, молодшого наукового співробітника Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України – завжди яскрава незабутня подія. Цього разу ми розкрили роль емоцій в житті людини, місце емоційної пам`яті в житті кожного з нас, її вплив на самооцінку особистості. Лейтмотивом майстер-класу «Емоційна пам'ять як механізм формування самооцінки особистості» пані Ольга обрала англійське прислів`я: «Не виховуйте дітей, все одно вони будуть схожі на вас. Виховуйте себе».

Вчителю необхідна здатність навчитися жити прекрасними образами і генерувати ці образи навколо себе.

Сенс такого життя полягає в утвердженні духовного гуманізму в конкретних життєвих обставинах тут і зараз, а не чекати, коли складуться для цього сприятливі умови.

Намагатися нічого не робити бездумно, усвідомлювати свої дії та аналізувати їх, після допущеної помилки прикладати зусилля для того, щоб не повторювати її, проявляти вимогливість до себе, як до творця гуманного освітнього простору, жити і творити з почуттям відповідальності перед Богом і всім людством.

Напевно, це і буде життям в моральному кліматі пам'яті.

Моральний клімат пам'яті – це не тільки прекрасне минуле, яке було, але і прекрасне майбутнє, яке буде.

Моральний клімат пам'яті – це джерело енергії, необхідний людству для еволюційного поступу.

Він є простором існування Морального ідеалу, а устремління до нього дає ту енергію, яка допомагає нам пережити труднощі, зберігаючи людську гідність, і підготувати умови для життя майбутніх поколінь.

«Дякуємо за цікаві читання. Дякуємо, що надихаєте вчителя до самовдосконалення, надихаєте випромінювати світло і нести його до маленьких Душ, що прийшли в цей світ»

« …слухаючи виступи, краще розумієш свою відповідальність у вихованні довірених мені дітей. Такі читання дають можливість зазирнути в свою Душу, відкрити кращі свої можливості, відчути гордість за ту роботу, яку ти виконуєш у своєму житті»

«Тема читань духовна, глибока. Це пробудження моїх першоджерел душі. Це справжня тема, жива. Мені було дуже комфортно, ніби опинився у колі близьких людей, однодумців, родичів. Для мене це дуже важлива подія – участь у читаннях. Дуже хочу, щоб було продовження»

«Пропрацювала свої образи і звільнилася від них… Жити в моральному кліматі пам`яті – щосекунди пам’ятати, що ти – Людина!»

«Читання дали мені філософію життя, натхнення, духовні сили перед початком навчального року. Дякую!»

« Читання викликали інтерес до гуманної педагогіки. Хотілося, щоб гуманну педагогіку застосовували не лише в школах, а і в університетах»

« На читаннях я отримала нові знання, підтримку. Я повірила в те, що зможу втілити отримані знання в своєму житті і в роботі»

«На читаннях я отримав натхнення, знання і думки. Хай вам щастить. Бог вас почує і віддячить» (Геннадій Мільковський).