Всеукраїнська культурно-освітня Асоціація гуманної педагогіки

Співвітчизники!

 Україна переживає важкий період. Незважаючи на відмінності в поглядах і політичних уподобаннях для всіх нас неминущою цінністю є культурна спадщина України.

На сьогоднішній день жертвами громадянського протистояння стали найважливіші центри культури нашої країни: Національний художній музей України, що володіє безцінною колекцією; інститути Секції суспільних наук НАН України, що зберігають рукописи Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, Л.Українки та ін.; Український дім, у якому зберігається 250 000 унікальних експонатів Музею історії Києва. В результаті необдуманих дій ми можемо втратити найголовніше, що ідентифікує нас як націю - культурне надбання.

Звертаємося до всіх із закликом дотримуватися МіжнародногоДоговору про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам'яток (Пакт Реріха), згідно з яким нейтралітет, заступництво і повага мають бути надані: «історичним пам'яткам, музеям, науковим, художнім, освітнім і культурним установам.»

М.К.Рерих писав: «...охорона скарбів Культури належить тим основам, які об’єднують всіх, на яких ми можемо дружньо об'єднатися без всяких жалюгідних почуттів заздрості і злоби».  (Н.К.Рерих. «Знамя Мира» (Конференция в Бельгии). Держава Света, стр.75.Рига. Виеда, 1992).

На сайте change.org продолжается сбор подписей под обращением к Президенту России В.В. Путину с призывом спасти Общественный Музей имени Н.К.Рериха. Обращение уже поддержали десятки тысяч людей, среди которых - выдающиеся деятели культуры и науки. Важен каждый голос!

Подписать петицию 

Значение культурного наследия великого русского художника Николая Рериха огромно, и это признается во многих странах мира. Оно включает в себя более 7000 картин, десятки литературных, научных и философских трудов. Миротворческие и гуманистические идеи Николая Рериха являются бесценным вкладом в отечественную и мировую сокровищницу культуры. Академик Д.С. Лихачев называл Н.К. Рериха «подвижником культуры всемирного масштаба», а министр культуры РФ А.А. Авдеев – «величайшим гуманистом ХХ века».

Понимая исключительную значимость наследия Н.К. Рериха для страны, руководство СССР в 1989 г. поддержало инициативу его младшего сына Святослава безвозмездно передать наследие из Индии в Россию для создания в Москве Музея имени Н.К. Рериха. Были приняты два главных условия С.Н. Рериха: музей должен иметь общественный статус и размещаться в усадьбе Лопухиных. Соответствующие гарантии были закреплены документально. Святослав Рерих создал Международный Центр Рерихов (МЦР), основой которого должен был стать общественный Музей имени Н.К. Рериха, и завещал МЦР имевшуюся у него часть наследия родителей.

Международный Центр Рерихов оправдал надежды своего основателя. За 24 года работы благодаря активной общественной и меценатской помощи, не получив ни копейки государственных средств, МЦР возродил практически из руин усадьбу Лопухиных и создал музей мирового уровня. МЦР проводил передвижные выставки картин Н.К. Рериха и С.Н. Рериха в России и за рубежом (их посетило более 4 млн. человек), ежегодные международные научные конференции, вел широкую издательскую деятельность (опубликовано более 200 книг), издавал журнал «Культура и время» (отмеченный почетным знаком «Золотой фонд прессы»), проводил лекции, фестивали народного творчества, выставки современных художников-космистов и др. Деятельность МЦР отмечена высокими международными, государственными и общественными наградами и признана крупнейшими международными организациями (ООН, ЮНЕСКО, «Европа Ностра» и др.).

Но, как оказалось, высокие достижения не могут служить гарантией безопасности и стабильного существования общественного музея в России. В настоящее время Музей находится на грани прекращения своего существования:

– Министерство культуры, возглавляемое В.Р. Мединским, стремится изъять у МЦР наследие Рерихов, разрушив тем самым общественный Музей;

– Департамент имущества Москвы в течение многих лет затягивает предоставление льгот МЦР по аренде усадьбы Лопухиных, где расположен Музей, в результате чего задолженность по арендной плате составила 24 млн. рублей;

– меценат Музея лишился возможностей для оказания помощи и Музей остался без средств к существованию.

Поэтому мы обращаемся к Президенту РФ В.В. Путину с призывом не допустить разрушения общественного Музея имени Н.К. Рериха и оказать Музею помощь: сохранить его общественный статус, передать ему усадьбу Лопухиных в безвозмездное и бессрочное пользование, оказать финансовую поддержку со стороны государства.

Мы призываем всех неравнодушных людей присоединиться к нашему обращению и распространить его среди своих друзей и знакомых. Совместными усилиями мы сохраним Музей имени Н.К. Рериха для культуры России и всего мира!

Дізнатися більше: http://www.icr.su/rus/protection/heritage/maecenas/index.php

20 листопада 2013 року в новітній історії Росії сталася подія, що виходить за межі здорового глузду: публічна розправа над успішним «Майстер-банком», який входить у топ-100 найбільших банків Росії, топ-5 лідерів з випуску та обслуговування пластикових карток, кількістю банкоматів і сервісних пунктів. Того ж дня кілька зацікавлених структур (зокрема «Ощадбанк», ВТБ, «Альфа-банк», «Росбанк» тощо) прилюдно заявили про те, що готові взяти на себе процесинг «Майстер-банку», тобто готову мережу банкоматів, третю за величиною в Росії, та бізнес з виготовлення пластикових карток. Через позбавлення ліцензії, за оцінками експертів, постраждали власники 3 млрд емітованих карток, не менш як 100 тисяч вкладників та близько 3 млн власників карток 260-ти банків, які користувалися процесинговими послугами, а це приблизно третина банків Росії.

Більшість ЗМІ, спритно маніпулюючи свідомістю людей, вкотре поширює «замовну» інформацію про сфабриковані звинувачення, демонструючи свою не свободу. Для тих, хто має сумнів у правдоподібності заяв щодо «сумнівних операцій» банку, вони цитують слова президента Асоціації російських банків Г. Тосуняна, котрий в ефірі телеканалу «Дощ» промовив, що немає підстав для сумнівів щодо обгрунтованості претензій Центробанку РФ до «Майстер-банку», цитують також і хвалебні оди на адресу голови Центробанку від президента «Ощадбанку» Г. Грефа, котрий першим заявив про готовність взяти на себе добре напрацьований бізнес.

Незважаючи на чітко спланований і ретельно підготовлений процес розправи над «Майстер-банком» у більшості росіян агресивна наклепницька кампанія викликала недовіру щодо дій влади, про що свідчать обговорення цієї ситуації в соціальних мережах та коментарі деяких журналістів. Спостерігаючи за розвитком світової економіки та банківської системи Росії, дехто робить висновок про те, що «Майстер-банк» став ще однією жертвою адміністративного регулювання кількості банків на ринку як екстренного заходу для запобігання системній банківській кризі в країні; інші побачили в тому, що відбувається, «черговий переділ», рейдерське загарбання в державному масштабі за участю ЦБ, МВС та зацікавлених банків; треті вважають, що таким чином держава «жене» людей у державні банки; решта риторично запитує: «Хто на черзі?». Незважаючи на різницю в поглядах на ситуацію, без сумніву можна констатувати: градус недовіри до звинувачень представників влади щодо «Майстер-банку» доволі високий і зростає.

Однак усе це зовнішній бік іншого, набагато складнішого процесу. У народі кажуть, що диму без вогню не буває, тому спробуймо розібратися, чому успішну фінансову структуру, «Майстер-банк», намагаються відібрати, а Б.І. Булочника, голову правління цього банку, талановитого бізнесмена, надзвичайно порядну людину й мецената, протягом останніх років звинувачують у всіх смертних гріхах.

Борис Ілліч Булочник — один серед тих небагатьох людей, для котрих «Прагнення до громадських справ» (слова, які накреслені на гербі українського мецената М. Терещенка) стало сенсом життя. Будучи успішним бізнесменом, він протягом багатьох років активно підтримував заклади культури, творчих людей, талановитих дітей, дитячі будинки, Московську консерваторію, Театр дитячої книги, став одним із засновників Музею М.К. Реріха в Москві. І це ще далеко не вичерпний перелік заслуг Бориса Ілліча перед вітчизняною та світовою культурою. Детальнішу інформацію про нього можна прочитати на сайті Міжнародного Центру Реріхів, недержавної організації при ООН.

Існують різні таланти. Меценатство, благодійність — це теж величезний талант. У чому він виявляється і за якими рисами можна впізнати людину, яка має такий талант? Передусім, за щирим серцем, що здатне умістити в собі надзвичайну шляхетність, за загостреним почуттям прекрасного, готовністю до самопожертви, за любов’ю до Батьківщини, скромністю, людяністю, чуйністю й... мужністю. Можна не зрозуміти: а до чого тут мужність? Відповіддю будуть не лише події 20–21 листопада цього року, а й численні «атаки» силовиків і преси «на замовлення», що протягом восьми останніх років передували нинішнім подіям. Треба мати мужність, щоб у сучасних умовах відкрито підтримувати справжню культуру, котра гине від традиційного «залишкового принципу», оскільки держава підтримує меценатство у сфері культури тільки на словах, а насправді переслідує й викорінює всіма можливими способами, використовуючи численні органи перевірки та контролю. Ті, хто періодично надає фінансову допомогу закладам культури, зазвичай намагаються не афішувати свою діяльність, оскільки, як правило, це може мати серйозні наслідки для благодійника та його бізнесу. Борис Ілліч не з боязких, і його чесність, порядність – поза будь-яких сумнівів для тих, хто добре знає його й неодноразово отримував від нього допомогу.

Кілька десятків років Борис Ілліч та його родина надають усебічну допомогу Міжнародному Центру Реріхів, що розташований в садибі Лопухіної, в центрі Москви, і який володіє найбільшою в світі колекцією творів сім’ї Реріхів. Усе це багато років приваблює нечистих на руку можновладців, котрі неодноразово намагалися відняти принадливу нерухомість у центрі Москви разом із колекцією успішного громадського музею. Однак ці спроби були невдалими. Тепер підібратися до Музею вирішили з іншого боку, позбавивши його фінансової підтримки.

Жодної копійки своїх коштів держава не витратила на організацію музею та на реставрацію садиби, яка була в аварійному стані, зате на планомірне руйнування «Майстер-банку», котрий фінансував ці статті витрат, спрямовано могутній адміністративний ресурс. Коли московську квартиру видатного російського сходознавця Ю.М. Реріха розкрадали й МЦР звертався в правоохоронні органи з проханням зупинити беззаконня, то жодних необхідних заходів не було вжито. Проте нині силовики активно намагаються «довести» причетність керівництва «Майстер-банку» до протиправної діяльності в банківському бізнесі. Погодьтеся, адже для того, щоб усе це пережити, треба бути дуже сильною, мужньою людиною.

На превеликий жаль, у російській історії подібне вже відбувалося з відомим підприємцем и меценатом Савою Івановичем Мамонтовим, чия підмосковна садиба Абрамцево протягом двох десятиліть була центром художнього життя Росії. 1899 року Міністерство фінансів, перебуваючи у змові з директором Міжнародного банку А.Ю.Ротштейном і міністром юстиції Н.В. Муравйовим, призначило ревізію, результатом якої стали привласнення державою Московсько-Ярославсько-Архангельської залізниці, а також перерозподіл пакету акцій промислових і траспортних підприємств С.І. Мамонтова між чиновниками Міністерства фінансів, Міністерства юстиції та їхніми родичами. У газетах друкували брехливі статті про колосальні розкрадання коштів, здійснених начебто меценатом. На нього завели кримінальну справу, розпродали «за борги» майже все майно і колекцію творів мистецтва, яка поповнила приватні зібрання. Його навіть засадили за грати, щоб не заважав безчинствам. Через кілька місяців Саву Мамонтова виправдав суд присяжних, оскільки друзі, робітники його заводів і громадськість доклали всіх зусиль, аби зупинити беззаконня. Слідство, незважаючи на наполегливість й тиск з боку міністра юстиції, так і не виявило жодних зловживань та доказів, що свідчили б про привласнення меценатом державних коштів. Лише через 100 років на привокзальній площі станції Сергіїв Посад талановитому підприємцю, будівнику залізниці Московсько-Ярославського напрямку, меценату і видатному діячеві російської культури С.І. Мамонтову встановили пам’ятник...

Як і багато інших людей, я вдячна долі за те, що вона звела мене з такими чудовими людьми як Борис Ілліч та Надія Михайлівна, його дружина. Віддане служіння культурі, яке вони являють собою, викликає глибоку пошану і гордість за те, що є такі люди. Хочеться вірити, що в сучасній Росії, пам’ятаючи уроки минулого, не через 100 років, а нині віддадуть належне меценатові за шляхетні вчинки в ім’я майбутнього. Але для того, щоб перемогла справедливість, не можна залишатися байдужими і мовчазними спостерігачами за прилюдною розправою над меценатом!

Л.В. Кудряшова, голова Кримського відділення МЦР, директор КРУ «Сімферопольський художній музей», доктор філософії, Заслужений діяч культури Автономної республіки Крим