Українська (UKR)Російська (RUS)

Звернення до громадян України про захист і охорону національного культурного надбання

Співвітчизники!

 Україна переживає важкий період. Незважаючи на відмінності в поглядах і політичних уподобаннях для всіх нас неминущою цінністю є культурна спадщина України.

На сьогоднішній день жертвами громадянського протистояння стали найважливіші центри культури нашої країни: Національний художній музей України, що володіє безцінною колекцією; інститути Секції суспільних наук НАН України, що зберігають рукописи Т.Г.Шевченка, І.Я.Франка, Л.Українки та ін.; Український дім, у якому зберігається 250 000 унікальних експонатів Музею історії Києва. В результаті необдуманих дій ми можемо втратити найголовніше, що ідентифікує нас як націю - культурне надбання.

Звертаємося до всіх із закликом дотримуватися МіжнародногоДоговору про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам'яток (Пакт Реріха), згідно з яким нейтралітет, заступництво і повага мають бути надані: «історичним пам'яткам, музеям, науковим, художнім, освітнім і культурним установам.»

М.К.Рерих писав: «...охорона скарбів Культури належить тим основам, які об’єднують всіх, на яких ми можемо дружньо об'єднатися без всяких жалюгідних почуттів заздрості і злоби».  (Н.К.Рерих. «Знамя Мира» (Конференция в Бельгии). Держава Света, стр.75.Рига. Виеда, 1992).

 Історична довідка

У 1894г. через 33 роки після смерті Великого Кобзаря, в Петербурзі було створено перше в світі Товариство пам'яті Т.Г. Шевченка. Сталося це в будинку відомого петербурзького нотаріуса Костянтина Федоровича Реріха, який за ініціативою засновників М.Й.Микешина і Д. Л. Мордовцева став його головою. У той час це було далеко не безпечне заняття, оскільки діяльність, спрямована на видання творів Т.Г.Шевченка, читання лекцій про його творчість і створення музею була офіційно заборонені владою. Проте, в будинку К.Ф.Реріха проходили «Українські вечори. Напередодні 80 -річчя з дня народження Тараса Григоровича на одному з таких зібрань під час первісного обговорення Статуту «Товариства пам'яті Т.Г.Шевченка» М.Й.Микешин намалював портрет Костянтина Федоровича Реріха і запропонував всім присутнім розписатися на ньому, як на першому експонаті майбутнього музею. Цей історичний документ зберігається в рукописному відділі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Ф.Рильского в Києві, є на ньому підпис і Миколи Костянтиновича Реріха. У 1947 році він згадував: «... в Академії, на українському вечорі, ставив живі картини з «Кобзаря» за ескізами Микешина. Підходить співробітник «Новин»: «Ви ж уродженець України ? Говорю: «Ні, я пітерець. «Ну , я все-таки скажу, що ви українець – картини-то вдалі, видно, любите Шевченка». Так я і став українцем. Втім, раніше, коли на кавказькому вечорі я ставив картини, таким же чином я опинився грузином.» (Н.К.Рерих. «Украйна». Листы Дневника, том3, стр.570. Москва, 1996). М.К.Реріх, якого по праву можна назвати громадянином світу, завдяки його широкій громадській діяльності, глибокому розумінню та повазі до культури різних народів, згодом став ініціатором створення і підписання Пакту культури, Міжнародного «Договору про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам'яток (Пакт Реріха). У 1954 році його основні положення увійшли в Гаазьку Конвенцію про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту і в Другій протокол до Гаазької Конвенції 1999 року. У статті I вищезазначеного Пакту записано: «Історичні пам'ятники, музеї, наукові, художні, освітні та культурні установи вважаються нейтральними і як такі користуються повагою і заступництвом воюючих сторін. Такою же повагою і заступництвом користуються співробітники вищеназваних установ. Така ж повага і заступництво поширюється на історичні пам'ятники, музеї, наукові, художні, освітні та культурні установи як під час війни, так і в мирний час». У статті III для позначення установ запропонований відмітний прапор - червоне коло з трьома колами в середині на білому фоні. «Прапор культури нехай майорить над кожним культурним осередком. Воно владно скаже вандалам: «Не чіпай - тут всенародне надбання.!» Тільки що на наших очах загинуло багато світових скарбів. Гинуть вони і в дні війни, і під час так званого «миру» серед всяких зіткнень.

Про все це ми вже писали і закликали. Але час сповнений напруги та народних рухів. Про Культуру знову треба говорити ... Серце людське хоче Світла. Серце людини зрозуміє поклик щодо Культури, щодо світлої співдружності і співпраці. «Прапор Миру», «Прапор Культури», переможно розвійся над скарбами всенародними! «Світло через Культуру !». (Н.К.Рерих. «Друзьям Знамени Мира». Листы Дневника, т.3, стр.563. Москва, 1996).