Українська (UKR)Російська (RUS)
Видання з питань ГП

Матяшук В.П. "Проблема облагородження душі й серця Дитини в педагогічній творчості Ш.О. Амонашвілі"

Моральна і духовна криза сучасного українського суспільства спонукає теоретиків та практиків освітньої сфери шукати нові шляхи, методи та прийоми виховного впливу на підростаюче покоління. Цілком очевидно, що ті підходи, які успішно використовувались і етнопедагогікою, і офіційними закладами освіти протягом тисячоліть , нині не діють. У світ прийшли нові діти, діти нового покоління і вони потребують саме гуманної, а не авторитарної педагогіки з її арсеналом погроз, застрашувань, покарань, пріоритетом навчання перед вихованням. ХХІ століття з його викликами ставить людство перед дилемою: змінити себе, повернутися на шлях, вказаний Богом або загинути в результаті шкідливої для екології Землі діяльності та втрати визначених релігією ціннісних орієнтирів.

 Процес морального оздоровлення суспільства почнеться зі зміни свідомості кожного, нові діти вже є носіями цієї свідомості, але традиційна авторитарна педагогіка стає на заваді збереженню духовного потенціалу, закладеного в них при народженні, вона продовжує готувати їх до життя, пристосовуючи під потреби корумпованого зневіреного суспільства. Таким чином, проблема гуманного виховання молоді стає ключовою не тільки для самих дітей, їх батьків та суспільства, вона стає провідною і для країни Україна , якщо вона хоче здійснитися у світі як держава, і для всієї планети Земля, майбутнє якої сьогодні перебуває під загрозою знищення.

Метою даної статті є висвітлення нових підходів до реалізації навчально-виховних завдань освітнього простору, які пропонує всесвітньо відомий педагог-гуманіст Ш.О.Амонашвілі.

Ім’я Шалви Олександровича стало відоме широкій педагогічній громадськості ще з радянських часів, коли успіх його новаторських ідей, які базувались передусім на вірі в дитину, вийшов поза межі рідної Грузії. У 1986 році в Пєрєдєлкіно (Росія)   група вчителів-новаторів з ініціативи Ш.Амонашвілі проголосила маніфест «Педагогіка співробітництва», який став програмним документом для гуманізації освітнього простору. Проте зреалізувати його в повній мірі у зв’язку з наступними суспільно-політичними змінами не вдалося. У вересні 2001 року з метою подальшого наукового дослідження і популяризації ідей гуманної педагогіки був утворений Міжнародний Центр Гуманної Педагогіки на чолі з Ш.О.Амонашвілі , доктором психологічних наук, професором, академіком, автором чисельних праць та оригінальних методик з гуманно-особистісної педагогіки. Відтоді процес відродження та сучасного осмислення поглядів великих педагогів-гуманістів минулого, напрацювання новітньої методики гуманно-особистісного підходу як основи взаємодії між учнем та вихователем набуває все більшого поширення у світі. Тільки в Україні Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнська культурно-освітня асоціація гуманної педагогіки» об’єднує вчителів, вихователів, медиків, культурних діячів, представників управлінської ланки освіти двадцяти місцевих осередків в областях.

Ідейним вдохновителем цього руху та автором унікальної методики роботи з формування особистості є Ш.О. Амонашвілі. У своєму трактаті «Школа життя», в якому викладена цілісна концепція гуманної школи з власним філософським підґрунтям та понятійною базою, видатний педагог чітко сформулював її основну мету: «Сприяти становленню, розвитку, вихованню в Дитині Благородної Людини шляхом розкриття її особистісних якостей» . Їй підпорядковані три цілі:

- облагородження душі й серця Дитини;

- розвиток і становлення пізнавальних сил Дитини;

- забезпечення творчого засвоєння Дитиною розширеного й поглибленого обсягу знань та вмінь із певними характеристиками [1, С.38]

На перше місце автор поставив виховання душі і серця, тим самим підкресливши його пріоритетність   перед навчанням, а змістом його визначив « привабливість блага, творення добрих справ; праця; розширення свідомості; добро-,чуйно-, ясно мислення; відповідальність за свої думки і вчинки; творчість; осягнення краси; обов’язок, відповідальність, турбота; оцінка і переживання явищ життя; любов, співчуття, співрадість, співпереживання, милосердя, бажання радувати людей, допомагати їм; ощадливість, дбайливе ставлення; переборення страху, мужність, сміливість; ввічливість, поступливість, сором’язливість; розуміння без слів; лагідність; занепокоєність; прагнення до самопізнання, самовиховання; духовне життя, інтерес до духовного життя, прагнення до збагачення духовного життя; інтерес до філософствування, прагнення пояснювати, розуміти природу життя, світобудову, безмежність; інтерес до релігій; усвідомлення Батьківщини, своєї національності; воля, вольові зусилля, завзятість; думки і справи з удосконалення життя для себе та інших; радість, задоволення; спокій, тиша; спілкування, розкіш спілкування, розмова; громадська діяльність; серце, сердечність, чесність, щирість; совість»[1, C.38-39].

Для досягнення реалізації чітко поставлених виховних цілей Шалва Олександрович пропонує власні педагогічні напрацювання, водночас активно закликаючи педагогів до необхідності формувати в собі прагнення до Світла, переосмислити власний стиль педагогічної взаємодії з учнями, стати героєм духу і на основі цього розвивати всі форми особистої творчості. «Ми були учасниками грандіозного експерименту, але він закінчився невдало. Ми умудрилися, «виховуючи» покоління молодих, не виховати їх… Але чи було це вихованням, якщо ми і знати не знали, і знати не хотіли про ту основу, на якій базується виховання? Ми будували храм Моральності не на твердині Серця, а на піску свідомості» [2, С.7], - з сумом констатує він.

Автор розмірковує над тим, чому за тисячоліття не вдалося осягнути людству простої й нехитрої науки Творця « полюбіть ближнього, як самого себе… полюбіть ворогів ваших» , водночас маючи такі колосальні здобутки в науці й техніці. Від покоління до покоління переходить невміння розв’язати проблему розвитку й виховання любові в нас, але сьогодення нашої планети ставить перед людством такі гострі виклики, які спонукають до нагальних змін у виховних концепціях технократичних суспільств, в основу яких має бути покладений гуманно-особистісний підхід у поєднанні з облагородженням просвітленої душі вихователя.

Для того, щоб облагородити душу й серце Дитини, в творчому доробку майстра можна виділи наступні головні напрями виховних зусиль учителя :

- виховання серця. Школа , за Ш.Амонашвілі, має починатися з уроків серця, які «стануть уроками Життя, уроками розширення свідомості. На них енергія вищих почуттів знайде вихід і утвердження. На них вони обернуться до свого серця і полюблять його. На них же я сам стану більш сердечним і чуйним, розшириться мій учительський світ» [2, C.52].

Захоплених предметною діяльністю педагогів, які своєю головною метою вбачають якнайбільше підготувати переможців олімпіад та конкурсів (адже саме за ними нині оцінюється якість їх роботи) , Ш.Амонашвілі намагається попередити: «Знання без серця не окрилюють людину, а обтяжують. Знання, які не пройшли через Серце, стають злими; без добрих знань і помислів вони руйнують і вмертвляють все довкола»[2, С.6].

- формування мистецтва мислення. Видатний педагог наголошує на необхідності навчати школярів мистецтву мислення. Пропаговані сучасною педагогікою логіка мислення, аналітичне мислення, критичне мислення, образне мислення, наочне мислення і т.інш. він називає логікою зовнішнього мислення, яка ґрунтується на тривимірному вихованні. Не відкидаючи її важливості, наголошує на необхідності розвитку внутрішньої логіки – ментального синтезу, яка черпає відкриття з просторового мислення. І тоді появляються такі незнайомі офіційній педагогіці поняття як прекрасномислення, добромислення, сердечномислення, мудромислення. Лише в поєднанні зовнішньої й внутрішньої логіки мислення можна говорити про гармонійний розвиток дитини, коли її інтелектуальні знання збагачуються роботою серця, вмінням мислити і розумінням відповідальності за свої думки. «Мистецтво мислення слід розглядати як властивість кожної людини, як здоров’я народу, як умови процвітання держави, як рух до вершин культури , як рух людства по еволюційному шляху та сходження по драбині Іакова» - такими словами автор характеризує його важливість [3, C.62].

Запропоновану ним послідовність педагогічних дій з формування мистецтва мислення школярів: «Принесемо дітям прекрасне слово про Мистецтво Мислення. Зростимо в них любов до самого процесу мислення. Спрямуємо їхню думку до Загального Блага, до Творця. Дамо відчути красу й величність піднесеної думки. На простих прикладах та на життєвому досвіді покажемо їм силу думки Спрямуємо їхній погляд на чуттєзнання, яке є в серці. Відчинимо їм ворота душевної гармонії, ключем до якої є Мистецтво Мислення. Породимо в них відповідальність за чистоту й красу своїх думок. Розкриємо в них почуття турботи… Допоможемо їм шукати в собі своє призначення…Закличемо їх стати Воїнами Світла. Створимо для них найкращий підручник про Мистецтво Мислення, про Мудромовлення, який розповість їм про основи життя…розкриє коріння народної мудрості, дасть можливість порівняти велич думки з величчю Всесвіту»[3, С63-64] кожен педагог прочитає і зрозуміє по-своєму, як продиктує власне серце, на яку хвилю воно налаштоване в дану мить. Ця нова філософія мислення не може бути накинута зверху ні на педагога, ні на учня, якщо навіть педагог уже сприйняв її своїм серцем. У кожного свій шлях. Завдання просвітленого вчителя – «вміти відчинити двері в Царство Думки», але якщо хтось не готовий сприйняти ці ідеї, нав’язувати їх йому не можна. Невідворотність закону причин і наслідків спрацює тоді проти самого вчителя.

- виховання Культури. «Культура є вияв волі Духу , тому в ній джерело змісту життя і для окремої людини, і для суспільства, і для людства в цілому», так характеризує Шалва Олександрович це поняття [4, С.16]. З болем розмірковує автор над тим, що в сучасному світі відбулася підміна цього поняття, тому що це слово стало вживатися у змісті речей, розваг, дозвілля, амбіцій, самості, в змісті «ринкової економіки», ним обслуговуються явища, які є сурогатами культури. Поклоніння перед цивілізаційними процесами посіяло гучне гасло новітньої доби: «Бери від життя усе!», і в його шумі тоне мудрість Культури : «Віддавай життю все!». «Цивілізація не вища від Культури, вона інструмент в її руках», - зазначає видатний педагог і пропонує своїм колегам «нове» поняття – «педагогічна філософія Культури» як спробу філософського осмислення Культури з точки зору виховання та освіти. Для початку він розмежовує поняття Культури і цінності Культури, наголошуючи на тому, що Культура – це діяльний творчий стан Духу, стремління до Світла. Цінності культури – символи могутності Духу, вияв Краси, Честі і Гідності земного буття Духу. Вони служать народженню образів, налаштуванню їх на єдине співзвуччя, розширення свідомості, витончення почуттів і звичаїв. Є тільки одна міра якості чи рівня Культури – стремління Людини до Вищого, тож виховання Культури – формування стремління до Світла. «Без цієї ідеї виховання Культури перетвориться на навчання цінностям Культури. Однак знаючих багато, а вихованих мало» [4, С. 24].

Видатний педагог звертає увагу на те, що в кожній людині з народження закладено зародок зерна Культури і біда людства в тому, що ми самі противимося тому, щоб воно проросло в нас і розквітло. Якби ж воно пробудилося і розвинулося, то ми б уникли багатьох проблем, які отруюють наше буття: лихослів’я і лихомовлення, бездуховність і бездушшя, злоба і ненависть, недовіра, насилля, війни, розруха, вбивства, пристрасть до наживи, пристрасть до влади, наркобізнес, зрада, національна ворожнеча, фашизм, псевдокультура, псевдопророки і т.інш. [4, С.27]

Свій погляд на діяльність Духу, який розвиває Культуру, він виклав у семи постулатах, з яких для вчителя основним є сьомий, бо в ньому обґрунтовано виняткову роль педагога у вихованні Культури. Для наповнення духовного світу необхідно постійно постачати його піднесеними та прекрасними образами, і взяти їх учитель може тільки з власного духовного світу. Виховання Культури відбувається в діалозі духовних світів і коли між учителем та учнем є духовна спільність, то ці образи вільно й непомітно перетікають з одного світу в інший.  Чим же пробудити вчителю свій зародок зерна Культури? І на це є відповідь у Шалви Олександровича: «.. силами, що є основами Культури: Любов, Краса, Знання! Хай тільки буде Культура станом вашого Духу» [4, С.51- 52]

- «мовленнєве виховання». Термін створений самим Ш Амонашвілі, який вкладає в нього «не вузько методичну, а загальнолюдську ідею: виховання в дитині вміння та потреби приносити людям радість за допомогою мовлення, співпереживати, співчувати їм у біді, полегшувати страждання, сіяти правду та доброту. Мовленнєве виховання – це виховання серця, виховання любові до людини, глибокої поваги до неї» [7, С.33-34]. Мовленнєва можливість дитини є вродженою функцією, яка прокидається ще до народження і найбільш ефективно працює до 9-річного віку, потім для її розвитку необхідне організоване навчання. Тому так важливо, щоб саме у цьому віковому проміжку були закладені основи культури мовлення, яка з дорослішанням розвинеться у прекрасно- та мудромовлення. А це зобов’язує батьків, близьких слідкувати за своєю мовою в присутності вагітної жінки, після народження – при дитині. Перебування її в оточенні добрих мовленнєвих потоків родини, дитсадка, школи дозволить поєднати процес опанування мови з процесом духовно-морального розвитку та виховання. «Дитину потрібно вберегти від лихослів’я , як від вогню, від хамської, грубої мови, від мови, в якій не звучить повага, любов, співчуття, готовність допомагати»[7, C.35]

Таким чином, облагородження душі й серця дитини бачиться ключовою проблемою сучасного навчально-виховного процесу.

Виконувати ці великі завдання належить школі – «живій духовній істоті зі своїм призначенням» вести суспільство, зміцнювати державу, служити людині, спираючись на силу власного Духу, основами якого є «Віра, Праведність, Любов, Гуманізм, Справедливість, Культура, Совість», які проявляються як національний дух народу, який вона свято береже і передає від покоління до покоління [3, С.5] .

Ш.Амонашвілі утверджує й розвиває думки К.Ушинського про значення релігії в житті школи, визнаючи, що вона «одухотворяє та гуманізує освіту»[3, С.54]. В той час, коли жорстокі реалії сьогодення змушують батьків застерігати дітей від довіри дорослим, забороняти посміхатися незнайомцям, відчиняти двері на стук, релігія вперто закликає нас полюбити ближнього як самого себе і це, можливо, та єдина тоненька ниточка, яка не дає зовсім щезнути духовності. Ядром духовності є віра, яка є вродженою сутністю духу.          Учитель є садівником цього духу, «він сіяч, а не жнець, і сіє він невидиме насіння». Від того, яке насіння він посіє, залежить наше майбутнє, бо, за висловом М.Реріха «жоден завойовник не може змінити сутність мас, жодний державний діяч не може підняти світові   справи вище ідеї та здібностей покоління дорослих, з якими він має справу. Але вчитель – я вживаю це слово в найбільш широкому розумінні – може робити більше, ніж загарбник та державні глави. Вони, вчителі, можуть створити нову уяву та вивільнити приховані сили людства»[3, С.35] .

І саме це робить Ш Амонашвілі - Вчитель для вчителів. Своєю переконливою вірою в торжество гуманної педагогіки він будить вчительську свідомість, виводить її поза межі звичного традиційного авторитаризму школи, розкриває перед нею величні простори для самовдосконалення й спрямованості до Світла.

Кожне слово видатного педагога – це інформація для роздумів, спонукання до мислення, заклик до діалогу. Така манера викладу власних думок дозволяє легко й невимушено говорити простими словами про складні філософські поняття, залучаючи до обмірковування спочатку серце і думку, і лише потім – інтелект. Облагородження душі й серця свого читача – так би я назвала педагогіку Ш.Амонашвілі.

Список джерел:

1. Амонашвілі Ш. Школа життя./ Амонашвілі Ш. - Хмельницький. – Подільський культурно-просвітительський центр ім. М.К.Реріха.- 2002.-172 с.

2. Амонашвілі Ш. Без серця що зрозуміємо/ Амонашвілі Ш. – Хмельницький. – Подільський культурно-просвітительський центр ім.. М.К.Реріха. – 2006. – 66 с.

3. Амонашвілі Ш. Істина школи. / Амонашвілі Ш. – Хмельницький. – Подільський культурно-просвітительський центр ім. М.К.Реріха. – 2007.-74 с.

4. Амонашвили Ш. В чаше ребенка сияет зародыш зерна культуры / Амонашвили Ш. Артемовск, Лаборатория гуманной педагогики. – 2007. – 68 с.

5. Амонашвілі Ш. Сповідь батька синові / Амонашвілі Ш. – Хмельницький. – Подільський культурно-просвітительський центр ім.. М.К.Реріха. – 2009. – 94 с.