Українська (UKR)Російська (RUS)

Захарченко К.Т. РОЗРОБКА УРОКУ ЧИТАННЯ «Тема: «Що живе в серці твоїм?» 4 клас

Артемівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №7

Артемівської міської ради Донецької області


РОЗРОБКА УРОКУ ЧИТАННЯ

«Тема: «Що живе в серці твоїм?»

4 клас

Підготувала

вчитель початкових класів

Захарченко К.Т.


Мета: формувати навички свідомого читання, залучити дітей до обдумування та обговорення питання «Для чого людині серце?» та «Що живе в серці твоїм?»;

- вчити дітей жити та діяти від щирого серця. Керуватись у житті чистими помислами. Творити добро і дарувати душевне тепло рідним людям, розвивати мовлення, творчу уяву;

- виховувати любов до ближнього, загальнолюдські цінності.

Обладнання: символ ідеального серця, дерево «сердець», виставка книг, портрет В.Сухомлинського.

На дошці епіграф.

«Найголовнішого очима не побачиш. Добре бачить тільки серце».

Антуан де Сент – Екзюпері.

Вислови на дошці:

«Щастя – це любов, тепло сердець».

«Все починається з любові, лише вона врятує світ».

«Не будь переможений злом, а перемагай

зло добром».

 

Хід уроку

І. Організація класу. Привітання вчителя.

Вітаю вас із днем прийдешнім.

Нехай вам радість подарує

Приємне слово

Й усмішку привітну.

Вчитель: Діти, заплющить очі! Побажайте один одному, своєму товаришеві, подрузі щось приємне і хороше.

(Діти закривають очі, протягують руки своїм сусідам і доторкаються долоньками долоньки сусідів).

 

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

Вчитель: Прочитайте тему нашого уроку на дошці.

Перш, ніж дати відповідь на поставлене питання спробуємо дати відповідь ще на одне запитання:

Навіщо людині серце?

(Вислуховую відповіді, даючи мікрофон по колу).

Вчитель: А при вивченні якого твору в 3 класі ми з вами про це вже говорили?

(Вивчаючи казку А.Дімарова «Для чого людині серце?»)

Вчитель: А тепер, коли ми з’ясували, навіщо людині серце, поговоримо про те, що живе у ваших серцях.

На цьому уроці ми спробуємо прожити не розумом, а серцем своїм, адже воно вміє бачити і говорити.

 

ІІІ. Робота над новим матеріалом (бесіда).

Вчитель: Стисніть свої кулачки. Ось таких розмірів зараз ваше серце. Маленьке воно чи велике?

А чи може воно бути великим в переносному значенні?

А як зробити його таким?

Наведіть приклади, у кого з героїв вивчених вами творів, а чи може відомих людей таке велике серце?

(Демонструю дітям модель ідеального серця).

Для подальшої роботи поділимося на два літературні кола.

1 коло називається «прозаїки», а 2 коло «Поети».

Вчитель: Діти, давайте зараз ми наповнимо це серце різними почуттями, які можуть жити в ньому, не забуваючи, що почуття бувають хороші і не дуже.

(Діти в кожному колі пишуть на аркушах назви почуттів). А потім по черзі зачитують ці слова.

Наприклад: доброта, любов, щирість, щедрість, співчуття, ненависть, лицемірство, байдужість і т.д.

Вчитель: Дивлячись, яке почуття оселяється в серці людському, людина з таким серцем може бути доброю чи злою, співчутливою чи байдужою.

Діти, на ваш погляд, яке з цих почуттів найголовніше?

(З кожного кола виходить по 1 дитині, щоб утворилась пара і читають напам’ять).

Вчитель: А зараз ми промовимо гімн доброти.

Не говори про доброту, коли ти нею сам не сяєш.

Коли у радощах витаєш, забувши про чужу біду.

Бо доброта, не тільки те, що обіймає тепле слово,

В цім почутті така основа, яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти, то раниш людяне в людині.

Немає вищої святині, як чисте сяйво доброти.

 

Вчитель: Так, діти.

На доброті існує світ,

І добротою пахне хліб.

І мирне небо в школу йти –

Це також вияв доброти.

І до людей любов свята –

Це чистота і доброта.

 

Вчитель: Готуючись до уроку, кожне літературне коло, займалось пошуковою роботою. Учні відшукували твори, в яких йде мова про почуття, почуття до найдорожчої в світі людини – мами.

В обох колах твори – легенди. Зараз ми їх заслухаємо, а ви скажете, що в них спільного?

А зараз з’ясуємо, що таке легенда?

(Легенда – це твір, переказ про події, факти, людей, оповитий казковістю, фантастикою).

Слово надається «Прозаїкам».

(Діти не називають назву, залишаючи це на завдання для іншого кола.)

- Яку б назву дали цій легенді?

Діти по черзі переказують легенду.

Завдання для іншої групи.

а) Хто головні герої?

б) Створити сенкани.

а) про матір;     б) про сина.

 

Яка?                             Який?

добра, чуйна, милосердна,     гарний, зачарований,

незрадлива, працьовита.        жорстокий, покаянний.

 

Що робить?                            Що робить?

ростила, любила,                    одружився, вигнав,

заплакала, перетворилася,     убив, зрозумів.

врятувала.

захоплюємось              розуміємо

 

(Можливі заголовки «Материнська любов», «На що здатна материнська любов»)

Слово надається «Поетам».

Діти напам’ять читають «Легенду про зозулю і глуху кропиву».

Які почуття засуджує легенда?

Чи можна пробачити байдужість до матері невдячних дітей?

Вчитель: Діти, а погляньте на цей малюнок.

Що це за серце?

Так, це серце хворої людини.

Коли воно може стати таким та від чого?

Чи не від нашої необдуманої поведінки?

Перед вами лежить оповідання В.Сухомлинського «Образливе слово».

Василя Сухомлинського називають вчителем добра і краси.

Він дуже любив і поважав свою маму Оксану Овдіївну і вчив у своїх творах гарно ставитися до матерів, любити їх і поважати.

Про це написав багато оповідань. Одне з них «Образливе слово»

Зараз ми прочитаємо його «ланцюжком».

Вчитель: Яка головна думка твору?

Яке з прислів’їв може бути назвою?

(Гостре словечко коле сердечко).

А які прислів’я про доброту, інші почуття ви знаєте?

- Де є добрі люди, там біди не буде.

- Добре роби, добре й буде.

- Доброму скрізь добре.

- Доброго й бджола не кусає.

- Робиш добро – не кайся,

робиш зло – зла й сподівайся.

Вчитель: А зараз ми спробуємо розкодувати прислів’я, що стане «золотим» правилом доброти.

Хочеш собі добра, не роби нікому зла.

В одній із християнських заповідей є такі слова: «І як бажаєте, щоб вам чинили люди,

чиніть їм і ви так само».

Гра «Інтерв’ю»

(Кореспонденти беруть інтерв’ю у членів команд).

Наприклад:

«Твоя бабуся захворіла і ти…»

«У тебе впала сестричка, плаче і ти…»

«Втомлена мама прийшла з роботи і ти…»

«У твого друга проблеми і ти…»

ІV. Практична робота «Дерево сердець».

Вчитель: Діти, прийшла черга дати відповідь на поставлене запитання «Що живе в серці твоїм?»

Напишіть на сердечках (кожному учню роздаю серця) слова, побажання, прагнення, якими ви б хотіли бути. (Діти вішають серця на Дерево сердець).

 

Ви добро лише творіть повсюди,

Хай тепло ваші повнить груди.

Ви посійте й догляньте пшеницю,

Ви вкопайте й почистіть криницю.

Волю дайте, нагодуйте пташину,

Приголубте й навчіть дитину.

Бо людина у цьому світі

Лиш добро повинна творити.

V. Підсумок уроку.

Чи сподобався вам цей урок?

Чи потрібен він був вам?

Вчитель: Любі діти, візьміть з собою у життя те сердечко, яке творитиме завжди і всюди одне добро, яке даруватиме людям погожі, весняні дні, яке зростатиме на життєвому шляху щедрим садом любові, милосердя, доброти!

Життя щасливе, як добро царить.

Комфортно з ним і затишно усюди.

В добрі нам легше горе пережити.

Добрішими, прошу, ставайте люди.

Для чого людині серце?
У густому-прегустому лісі, де майже ніколи не з̓являлися люди, жило поміж корінням дерев плем'я дерев'яних чоловічків. Весь свій вік — а жили вони дуже довго — чоловічки оті нічого не робили, бо їм не треба було ні їсти, ні пити, ані зодягатися: вони ж були дерев'яні, і найлютіший мороз не міг їм дошкулити.
Вони не мали сердець, тому не могли ні любити, ані ненавидіти, не знали, що таке радість чи гнів, злість або співчуття.
Тож зрозуміло, як були здивовані усі чоловічки, коли в їхньому володінні з̓явилася невеличка дівчинка.
— Що то? — вражено запитували одні, помітивши, як з очей дівчинки капають сльози.
— То, мабуть, дощ,— відповідали інші.
Як не була здивована дівчинка — адже вона жила у наш час і твердо знала, що такі чоловічки бувають тільки в казках,— однак переборола свій страх і чемно відповіла:
— Це я плачу.
— А що таке «плачу»? — поцікавився відразу дерев'яний чоловічок, бо серед його племені ніхто ніколи не плакав.
— Це коли ллютьсясльози.
— А що таке «сльози»? Дівчинка тільки схлипнула і показала чоловічкові
на його долоню, де вже назбиралося світленьке озерце її сліз.
— А чого з тебе ллються сльози?
— Бо я заблудилася і... і не знаю, як вийти з лісу.
— Ти хочеш вибратися з лісу? — вражено перепитав чоловічок.— А хіба є на світі щось інше, крім лісу?
— Звичайно, є. І степи, і гори, і моря, й океани, й міста, і села.
— Покажи мені все оте, про що ти щойно сказала!
— Добре,— погодилась дівчинка,— але спершу виведи мене з оцього страшного лісу.
— Йди за мною! — Та й побіг-пострибав попереду дівчинки на тонюсіньких ніжках.
— Не спіши так! — врешті попросила дівчинка.— Давай перепочинемо, бо у мене вже серце болить.
— А що таке серце? — поцікавився відразу дерев'яний чоловічок.
— Серце? — задумалася дівчинка.— Це те, без чого не може жити людина.
— Дай мені своє серце! — приставав тим часом до неї чоловічок.
— Я не можу віддати тобі своє серце, бо я без нього помру,— відповіла йому нарешті дівчинка.— Але послухай сюди. В нашому місті є один лікар, який збирає серця людей, які померли. І серця оті живуть у ньогодовго-довго. Про це я читала вгазеті... Якщо хочеш, зайдемо до нього і ти попросиш у нього серце.
Не думайте, що цього лікаря не існує на світі. Я просто не хочу називати його адресу, бо тоді в нього не буде й хвилини для важливої наукової роботи, яку він досі ще не закінчив: ринуться до нього відразу тисячі людей — міняти серця.
А розкажу краще вам, як зустрів їх лікар і що він сказав, почувши незвичайне прохання дерев'яного чоловічка.
— Серце?.. Гм... А яке ж серце ти хочеш собі вибрати?
— Те, що його носять люди,— відповів тоненьким голоском чоловічок.
— Люди мають різні серця,— суворо відповів лікар.
— Оце серце злої людини,— показав на одну банку лікар.— Бачиш, яке воно жовте та зморщене!
— Я не хочу цього серця, воно нехороше! — швидко відповів чоловічок, і лікар посміхнувся схвально.
— А ось блискуче, як пластмасова кулька,— далі показував лікар.— Бачиш, яке воно свіже: як довго стукотіло, а ніскільки не зносилося. Це серце байдужої людини.
Чоловічок постояв, вагаючись: серце йому дуже сподобалось, воно ж було таке блискуче!
Перед ними не плавало, а лежало на дні банки дивовижне серце: похмуре, сіре, важке, наче висічене з твердої каменюки.

— Це серце одного чоловіка, який дбав лише про себе і відвертався від інших людей.
Врешті лікар обережно дістав з найвищої полиці ще одну банку.
— Оце — серце однієї дуже доброї людини. Бачиш, яке воно велике та світле!
— Я хочу мати це серце!
І лікар розсік йому дерев'яні груди, вклав до них серце, що колись належало добрій людині.
Дивно й незвично почував себе чоловічок, повернувшись до своїх одноплемінників... Побачить пораненого птаха, оточеного цікавими чоловічками, відразу почне докоряти:
— Не чіпайте його! Хіба ви не бачите, як йому боляче? Хіба вам не шкода його?
— А що таке «шкода»? — запитували у нього дерев'ян ічоловічки.
Як він міг їм пояснити, що це таке — «жаль»? Адже вони не мали сердець, вони нічого не могли відчути, отож — і зрозуміти. Отак, може, і жив би наш чоловічок, коли б не стався один випадок...
Це було взимку. Ліс стояв сонний, закутаний морозом. А під високим дубом сидів нерухомо хлопчик.
— Що з ним таке? — запитували один в одного дерев'яні чоловічки, збігшись за новою забавою до сонного хлопчика.
Оглянувся чоловічок безпорадно: лише холодний сніг навкруги, крижане сонце вгорі та байдужі його родичі довкола. «Він зараз замерзне!» — подумав у розпачі дерев'яний чоловічок, і таким пекучим жалем пройнялось його серце, що воно раптом спалахнуло — загорілося яскравим вогнем.
Довго горів чоловічок, зігріваючи хлопчика, рятуючи його від неминучої, здавалося б, смерті. А коли хлопчик, зігрівшись, звівся и пішов, навіть не зрозумівши, кому він завдячує власним життям, дерев'яні чоловічки оточили свого догораючого брата, від якого лишилися тільки жевріючі вуглинки та обпалена голова з сумними, повними жалю очима.
— Чогоу тебе такі сумні очі?
— Бо мені жаль вас,— ледь чутно відповів їм догораючий чоловічок.— Але й цього вам не дано зрозуміти.

(Анатолій Дімаров)

 

* Дошкулити — завдати шкоди; тут: заморозити. 
* Ринуться — кинуться.

 

- Де відбувались описані події?
- Чому дерев'яні чоловічки не знали ніяких почуттів?

- Як ти зрозумів слова лікаря про те, що люди мають різні серця?
- Як змінилося життя дерев'яного чоловічка, коли лікар вставив йому серце доброї людини?


Попрацюйте разом! Які чарівні перетворення описано в казці? Хто її головний герой? Поміркуйте, для чого людині серце.
Розгляньте малюнки. Які уривки з казки проілюстровано? Навчіться читати діалог дівчинки і дерев'яного чоловічка, передаючи голосом здивування, цікавість, схвильованість мовців.

 

 

Образливе слово 

Одного разу Син розсердився і згарячу сказав Матері образливе, грубе слово. Заплакала мати. Схаменувся Син, жаль стало йому Матері. Ночей не спить — мучить його совість: адже він образивМатір.

Йшли роки. Син-школяр став дорослою людиною. Настав час їхати йому в далекий край. Поклонився Син Матері низько до землі й говорить:

— Простіть мені, Мамо, за образливе слово.

— Прощаю, — сказала Мати й зітхнула.

— Забудьте, Мамо, що я сказав вам образливе слово.

Задумалась Мати, геть посмутніла. На її очах з'явились сльози. Каже вона Синові:

— Хочу забути, Сину, а не можу. Рана від колючки загоїться й сліду не залишиться. А рана від слова заживає, проте слід глибокий зостається.