Українська (UKR)
Видання з питань ГП

Статті, публікації

Бак В.Ф. " Настоящие письма"

Бак В.Ф. «Настоящие письма»

Детальніше...

 

Зінаїда Хоменко. "Чого бракує дітям в школі?"

hom4

Світ навколо нас постійно змінюється, а чи наші школи змінюються разом зі світом? Система освіти України поводиться з учнями як мачуха з падчирицями і пасинками: ніби й робить якісь спроби гратися в турботливу матусю – то кількість років навчання змінить, то п’ятибальну систему оцінювання замінить на дванадцятибальну, то шести річок посадить за парти. Та чи стало дітям в школі від тих нововведень затишніше, чи з’явилося бажання вчитися, чи з радістю наші діти кожного дня ідуть до школи, дитячого садка? Чиновників-освітян цей бік медалі не цікавить, а діти наполягають на тому, що «перш ніж їх навчати, потрібно їх знати». І діти від нас дорослих, батьків і вчителів, хочуть не стільки матеріальних благ, скільки щоб їх любили. Можливо, саме з любові до дітей повинні народжуватися усі нововведення в садочках і школах.

Усе в житті не просто так. І бувають в житті доленосні зустрічі з людьми, які справді змінюють наш світогляд, нашу долю. Після зустрічі з такими людьми ти розумієш, що сьогодні ти уже не можеш жити так, як жив учора. Для мене такою доленосною людиною став Шалва Олександрович Амонашвілі. Я давно працюю в школі, спочатку вчителем хімії, потім практичним психологом. Працювати психологом саме в школі була моя дитяча мрія, ще в той час радянської школи, коли про практичного психолога в закладах освіти годі було й мріяти. Моя мрія здійснилася, я працюю практичним психологом в школі. Як вчитель і психолог і як мама двох дітей (які теж стали психологами) я була переконана в тому що батьки повинні любити своїх власних дітей безумовною любов’ю, а вчителі в школі повинні безумовно приймати кожного учня, та де ж тієї любові на усіх дітей набратися? Праця вчителя така виснажлива. Я чула про Ш.О. Амонашвілі, читала деякі його твори, вислів про спілкування вчителя з учнем використала в своїй дисертаційній роботі. Ш.О.Амонашвілі порівнює спілкування вчителя та учня з обміном речовин в організмі людини. Коли порушується обмін речовин в організмі людина починає хворіти, точно так же починає хворіти і вчитель, і учень, коли між ними порушується обмін людяністю, співчуттям, розумінням, любов’ю. Та зустріч з самим Шалвою Олександровичем на семінарі в педагогічному університеті ім.М.П.Драгоманова (м.Київ) перевернула мій світогляд. Він не просто любить усіх дітей, він світиться від цієї любові. Це дивовижне явище потрібно бачити. І праця вчителя перестала бути для мене виснажливою, і любов не довелося шукати, за висловом Григорія Сковороди «по далеких заморських краях чи у палацах вельмож». Любов є в кожному з нас, в нашому серці, в нашій душі. Потрібно лише почати любов проявляти, не тримати її за сімома замками. Світ тримається на любові і саме любов змінить світ на краще.

Зінаїда Хоменко,кандидат психологічних наук, методист – психолог Подільського   районного управління освіти м. Києва, практичний психолог Фінансового ліцею

 

Світ навколо нас постійно змінюється, а чи наші школи змінюються разом зі світом? Система освіти України поводиться з учнями як мачуха з падчирицями і пасинками: ніби й робить якісь спроби гратися в турботливу матусю – то кількість років навчання змінить, то п’ятибальну систему оцінювання замінить на дванадцятибальну, то шести річок посадить за парти. Та чи стало дітям в школі від тих нововведень затишніше, чи з’явилося бажання вчитися, чи з радістю наші діти кожного дня ідуть до школи, дитячого садка? Чиновників-освітян цей бік медалі не цікавить, а діти наполягають на тому, що «перш ніж їх навчати, потрібно їх знати». І діти від нас дорослих, батьків і вчителів, хочуть не стільки матеріальних благ, скільки щоб їх любили. Можливо, саме з любові до дітей повинні народжуватися усі нововведення в садочках і школах.

Усе в житті не просто так. І бувають в житті доленосні зустрічі з людьми, які справді змінюють наш світогляд, нашу долю. Після зустрічі з такими людьми ти розумієш, що сьогодні ти уже не можеш жити так, як жив учора. Для мене такою доленосною людиною став Шалва Олександрович Амонашвілі. Я давно працюю в школі, спочатку вчителем хімії, потім практичним психологом. Працювати психологом саме в школі була моя дитяча мрія, ще в той час радянської школи, коли про практичного психолога в закладах освіти годі було й мріяти. Моя мрія здійснилася, я працюю практичним психологом в школі. Як вчитель і психолог і як мама двох дітей (які теж стали психологами) я була переконана в тому що батьки повинні любити своїх власних дітей безумовною любов’ю, а вчителі в школі повинні безумовно приймати кожного учня, та де ж тієї любові на усіх дітей набратися? Праця вчителя така виснажлива. Я чула про Ш.О. Амонашвілі, читала деякі його твори, вислів про спілкування вчителя з учнем використала в своїй дисертаційній роботі. Ш.О.Амонашвілі порівнює спілкування вчителя та учня з обміном речовин в організмі людини. Коли порушується обмін речовин в організмі людина починає хворіти, точно так же починає хворіти і вчитель, і учень, коли між ними порушується обмін людяністю, співчуттям, розумінням, любов’ю. Та зустріч з самим Шалвою Олександровичем на семінарі в педагогічному університеті ім. М.П.Драгоманова (м.Київ) перевернула мій світогляд. Він не просто любить усіх дітей, він світиться від цієї любові. Це дивовижне явище потрібно бачити. І праця вчителя перестала бути для мене виснажливою, і любов не довелося шукати, за висловом Григорія Сковороди «по далеких заморських краях чи у палацах вельмож». Любов є в кожному з нас, в нашому серці, в нашій душі. Потрібно лише почати любов проявляти, не тримати її за сімома замками. Світ тримається на любові і саме любов змінить світ на краще.

Зінаїда Хоменко, кандидат психологічних наук,методист – психолог Подільського районного управління освіти   м. Києва, практичний психолог Фінансового ліцею

 

 

Юлія Бережко-Камінська "Про суть культури"

 

Якими б складними не були часи, як би важко не жилось економічно - Культура – це той оплот, який  тримає епохи, народи і кожну людину окремо. Це маяк, без якого так легко заблукати. І чим важче і темніше довкола, тим більше зростає значимість і цінність цього маяка.

Завдання Культури – не ублажати, догоджати і підсолоджувати, не теленькати бубонцями, а будити і піднімати. Зривати покрови, говорити правду, бити у дзвони. Ростити і окрилювати. Вчити віддавати і любити.

 

 

Біла І.О. Постаті гуманної педагогіки (сценарій)

Любов виховується любов'ю,

Доброта виховується добротою,

Чесність виховується чесністю,

Духовність виховується духовністю,

Моральність виховується моральністю...

Вихователь, спрямовуючи кроки дитини, тримає в руках його долю. Вірним помічником вчителя є Світло педагогів–гуманістів.

 
Більше статтей...